Докладніше про Анджело Секкі

Італійський астроном Анджело Секкі, один із піонерів астроспектроскопії, народився 29 червня 1818 р. (помер 26 лютого 1878 р.) в Реджо-нель-Емілія. Навчався спочатку в школі єзуїтів у рідному місті, а потім в Римському колегіумі — єзуїтському університеті, де одержав гуманітарну й теологічну освіту, а також вивчав природничі науки. Після закінчення університету деякий час викладав фізику і математику в колегіумах Лоретто і Рима, але 1848 р., коли в Римі було заборонено діяльність ордена єзуїтів, Секкі покинув Італію і працював у колегіумах в Стоуніхерсті (Англія) та Джорджтауні (США). 1849 р. повернувся до Італії, де його було запрошено на посаду професора астрономії та директора обсерваторії Римського колегіума.

Очоливши обсерваторію, уже добре відому дослідженнями комет, планет та їхніх супутників, Секкі продовжив ці роботи в напрямку фізичної астрономії. У 1852 р. він встановив новий 24,5-сантиметровий рефрактор з лінзами високої якості, виготовлений відомим оптиком Мерцем. Другий телескоп призначався для вивчення поверхні Сонця. Телескопи були обладнані різноманітними спектроскопами.

Перші астрономічні праці Секкі присвячені вивченню планет, туманностей, подвійних зір. 1859 р. він багато спостерігав Марс, замальовував його поверхню. Під час спостережень він перший помітив дві постійні темні прямі смуги в екваторіальній зоні планети і назвав їх протоками (сапаїі). Спостерігаючи планети через спектроскоп, Секкі показав, що в спектрах Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна є сильні молекулярні смуги поглинання в червоній ділянці, які належать речовині невідомої на той час природи. Лише 1932 р. Р. Вільдт ототожнив ці смуги з молекулами аміаку і метану. Секкі один із перших усвідомив, що темні ділянки, які спостерігаються у Молочному Шляху,— це не «дірки в небесах», як вважали від часу В. Гершеля, а темні, непрозорі хмари матерії, що містяться недалеко від Сонця і поглинають світло далеких зір. Остаточно існування темних туманностей було доведено Е. Барнардом на початку XX ст.

Протягом багатьох років займався Секкі дослідженнями Сонця, підсумувавши їх у фундаментальній двотомній праці «Сонце», виданій у Парижі в 1875—1877 рр. Він вивчав також утворення на поверхні Сонця — плями, гранули, протуберанці. Під час спостережень повного сонячного затемнення 1860 р. в Іспанії одержав перші фотографії корони; показав, що протуберанці та корона є справжні утвори, котрі належать Сонцю, а не світлові ефекти, як ще тоді гадали деякі вчені. 1868 р. Секкі розпочав у своїй обсерваторії щоденні спостереження протуберанців за допомогою щойно знайденого П. Жансеном та Н. Лок’єром методу, що дає змогу бачити протуберанці не тільки під час затемнень Сонця. На основі спектрального аналізу Секкі дійшов висновку, що атмосфера Сонця складається з багатьох елементів, відомих на Землі, а температура в атмосфері мусить бути дуже висока, щоб усі елементи перебували в газоподібному стані. Теорія будови Сонця, яку розробив Секкі, базувалася на уявленні про газ, що перебуває в стані сильного внутрішнього стиснення.

Секкі відіграв видатну роль у вивченні зір спектральними методами. Він перший здійснив систематичний огляд спектрів майже всіх зір, доступних неозброєному оку (понад 4000) і скласифікував їх (1863). Він виснував, що всі зоряні спектри можна поділити на 4 типи, або класи. Класифікація, розроблена Секкі, мала глибокий фізичний зміст, нею користувалися понад 50 років, до початку XX ст., коли астрономи Гарвардської обсерваторії створили докладнішу систему.

Для спостереження слабких зір Секкі вперше після Й. Фраунгофера використав об’єктивну призму, що ставиться попереду об’єктива телескопа.

Секкі працював також у галузі геодезії, земного магнетизму, метеорології, гідрології. Він запропонував прилад для визначення відносної прозорості води (диск Секкі).

Був членом багатьох наукових товариств і академій, зокрема членом-кореспондентом Петербурзької академії наук (з 1877 р.).

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1978