Картографування зоряного неба (короткий вступ до розділу)

Було би дивно, коли б Людина, яка з давніх-давен спостерігає зоряне небо, не впорядкувала й не пристосувала його для власних потреб так, як це вона зробила на Землі. У цій справі найперше — зробити опис усього «населення», що є на зоряному небі, визначити положення кожного об’єкта. Оскільки найбільшу увагу привертали яскраві зорі та мандрівні світила (їх стародавні греки назвали планетами), то мабуть вони першими отримали назви, й саме їх стали позначати на перших, примітивних малюнках-схемах окремих ділянок зоряного неба.

Суттєвий крок в освоєнні людиною зоряного неба було зроблено тоді, коли виникло поняття небесної сфери (і її певних елементів, наприклад, екліптики) і коли були виділені перші сузір’я — групи зір, що створювали на небі виразні (в уяві тодішніх людей) фігури. До найдавніших сузір’їв належить відома багатьом Велика Ведмедиця, а також ті сузір’я, що лежать уздовж екліптики — «небесної дороги» Сонця протягом року.

Упродовж тривалого часу якраз сузір’я допомагали нашому пращуру «тримати купи» окремі зорі, тобто позначати їх положення на небесній сфері (вказували місце зорі на фігурі сузір’я, наприклад, «та, що на плечі Оріона» — мали на увазі Бетельгейзе). Саме тому найстаріші мапи зоряного неба — це власне малюнки сузір’їв. Але зрештою положення світил на небесній сфері стали вказувати з допомогою небесних координат. Тільки після цього з’явилися мапи зоряного неба в нашому сучасному їх розумінні. Очевидно, розмістити на одній зоряній мапі велику кількість об’єктів суто технічно складно. Тому з часом стали виготовляти багато окремих карт різних ділянок небесної сфери й формувати з них атласи.

Водночас, отримавши змогу задавати положення світил на небесній сфері з допомогою координат, стародавні астрономи стали укладати списки зір з їхніми координатами. Такі списки називають каталогами (їх укладають не лише для зір, але й для інших небесних об’єктів). Зрозуміло, що для астрономічних спостережень потрібно мати координати об’єкта, і не важливо, де вони вказані, на зоряній мапі чи в каталозі.

Як у каталозі, так і на зоряній мапі значення координат задають двома числами, але з каталогу їх можна взяти «прямо», а з мапи треба «зчитувати» з допомогою координатної сітки. Професійні астрономи давно зрозуміли, що каталог «дає» координати з більшою точністю, ніж зоряна мапа. Крім того, зручніше працювати саме з каталогами. Тому професійні астрономи надають перевагу каталогам небесних об’єктів, а мапи (атласи) зоряного неба нині використовують переважно аматори астрономії. Для них, зокрема початківців, мапи є неодмінною умовою пізнання зоряного неба.

Картографування зоряного неба тривало довго (згадаймо, що остаточний перелік сузір’їв Міжнародний астрономічний союз затвердив у 1922 р.) з участю різних народів і багатьох людей. Тому зоряна карта — не просто астрономічний атрибут, це явище культури як окремих народів, так і людства в цілому.

Далі, будь ласка, читайте:

• Мапи (карти) й атласи зоряного неба

• Електронні планетарії і зоряні мапи онлайн

• Віртуальні астрономічні симулятори (імітатори)

• Інтернет-сервіси астрономічного змісту

• Каталоги небесних об’єктів

• Огляди неба