Докладніше про Бернара Ліо
Відомий французький астроном Бернар Ліо народився 27 лютого 1897 р. (помер 2 квітня 1952 р.)в Парижі.1917 р. він закінчив Вищу електротехнічну школу і відтоді до 1928 р. працював у Політехнічній школі під керівництвом видатних фізиків А. Перо і Ш. Фабрі. Одночасно, з 1920 р., Ліо проводив дослідження в Медонській обсерваторії.
Ліо відомий своїми дослідженнями Сонця та планет. Наприкінці XIX — на початку XX ст. для вивчення поверхонь планет в астрономи почали застосовувати фотографічні методи. Проте одержати якісні фотографії вдавалося дуже рідко: при фотографуванні безпосередньо в фокальній площині зображення були невеликими (розміром всього кілька міліметрів), і зерна емульсії не давали змоги виділити деталі. В багатьох випадках фотографії давали набагато менше інформації, ніж малюнки поверхонь планет. Ліо запропонував дотепний метод для виключення впливу зерен емульсії. В його основі є одержання один за одним великої кількості негативів з короткою експозицією, які згодом спільно використовуються при друкуванні фотографії у збільшеному масштабі. Така процедура давала змогу згладити зернистість окремих знімків і одержати однорідний фон. Метод Ліо широко використовувався астрономами і сприяв вивченню фізичних властивостей поверхонь планет. У якомусь сенсі цей метод був попередником розробленої уже в наш час спекл-техніки.
Вчений виконав багато детальних спостережень поверхонь планет, зробив перші замальовки великих супутників Юпітера і Сатурна, дослідив розподіл яскравості кілець Сатурна. Йому першому вдалось спостерігати плями на поверхні Титана.
Ліо був піонером у використанні поляриметрії для дослідження фізичних властивостей планет. Метод поляриметрії полягає у вимірюванні ступеня поляризації відбитого поверхнями світла. Ступенем поляризації називають виражене у відсотках відношення Р = (І1-І2/І1+І2) інтенсивностей І1 і І2 світла в площинах, перпендикулярній і паралельній до площини падіння променів. Для будь-якої речовини ступінь поляризації певним чином залежить від кута і між напрямами променя, що падає, і відбитого променя: Р = Р(і). Ступінь поляризації визначають за допомогою спеціальних пристроїв — полярископів. Порівнюючи одержану зі спостережень залежність Р(і) з аналогічними функціями для земних зразків, можна визначити фізичні властивості поверхні планети. 1922 р. Ліо розпочав вимірювання поляризації поверхонь планет на Медонській обсерваторії послуговуючись сконструйованим ним високочутливим полярископом. Проведені дослідження дали змогу встановити, що поверхні Місяця та Меркурія покриті вулканічним попелом. Одержана Ліо 1929 р. поляризаційна крива Р(і) для Венери виявилась істотно відмінною від аналогічних кривих, побудованих для твердих матеріалів. Залежність Р(і) у випадку Венери нагадувала криву, що відповідає хмарам та крапелькам туману, які, очевидно, утворюють щільну непрозору атмосферу навколо цієї планети. Поляризаційна крива для Марса до деякої міри виявилась схожою на аналогічну криву для Місяця, але ще більше вона відповідала поверхні, покритій пісковиком. Вимірявши поляризацію Сатурна, вчений виявив, що внутрішнє кільце цієї планети поляризує світло так само, як скельні породи на поверхні Землі. Порівнявши результати кількох досліджень, вчений встановив, що поляризація світла у випадку Сатурназмінюється з часом. Сконструювавши 1932 р. ще один пристрій — фотографічний поляриметр, Ліо дослідив поляризацію світла, відбитого від яскравих астероїдів.
Важливе значення мають проведені Ліо дослідження Сонця, особливо зовнішнього розрідженого шару його атмосфери — корони. До 30-х р. фотографії корони можна було одержати тільки під час повних сонячних затемнень, коли диск Сонця повністю закривається місячним диском. Зроблені в звичайних умовах при денному світлі знімки не були якісними. Вчені не раз намагалися добрати способу спостерігати корону у будь-який день, а не тільки під час затемнення. Деякі астрономи вважали, що це неможливо, оскільки поблизу Сонця інтенсивність розсіяного земною атмосферою світла набагато перевищує інтенсивність найяскравіших областей корони. Навіть високо в горах, де корона трохи яскравіша, а світло неба в кілька разів слабше, ніж на рівні моря, спостерігати корону в звичайних умовах наявними на той час інструментами було неможливо. 1931 р. Ліо завершив конструювання спеціального пристрою для спостережень корони Сонця— коронографа, над яким працював з 1929 р. Послуговуючись коронографом Ліо, найяскравішу внутрішню частину корони можна спостерігати в будь-який погідний день на високогірних обсерваторіях. В коронографі використано принцип штучного сонячного затемнення; для цього в фокусі інструмента поміщено круглий екран, розміри якого трохи перевищують розміри зображення Сонця. Щоб ліквідувати ту частину розсіяного світла, яка спричинена земною атмосферою, коронограф встановлюють в горах, на висоті 2.5—3.5 км над рівнем моря. А щоб зменшити розсіяне світло, спричинене інструментом, всі оптичні частини коронографа старанно полірують, так щоб на їхній поверхні не було навіть найменших подряпин. При використанні коронографа Ліо на фотографічну плівку потрапляє лише незначна частина паразитного розсіяного світла. Це дає змогу фотографувати корону, поверхнева яскравість якої в мільйон разів менша, ніж поверхнева яскравість сонячного диска. Про високу ефективність коронографа Ліо свідчить те, що за допомогою цього пристрою вдалось сфотографувати зорю Регул (альфа Лева), зоряна величина якої m = 1.5, коли вона була на відстані всього 12′ від краю сонячного диска.
За допомогою коронографа Ліо дослідив поляризацію корони, вивчив корональний спектр в широкому діапазоні довжин хвиль, виявив п’ять не відкритих до того часу емісійних ліній (ліній випромінювання). Послуговуючись коронографом, вчені дістали змогу вимірювати ширину яскравих спектральних ліній сонячної корони, і, як результат, оцінювати її температуру. Виявилось, що корона Сонця має температуру декілька мільйонів градусів. (Нагадаємо, що температура сонячної поверхні близька до 6000°). Таким чином, було встановлено, що Сонце оточене протяжною розрідженою атмосферою гарячої плазми, яка в значній мірі випромінює в короткохвильовому діапазоні.
1939 р. дослідження Ліо відзначені золотою медаллю Королівського астрономічного товариства Великобританії, а 1946 р. — медаллю ім. Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства. З 1939 р. Ліо був членом Паризької академії наук.
Л. М. Свачій
Джерело: Астрономічний календар 1997
