Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Знайдено наймасивнішу чорну діру зоряного походження в нашій галактиці

16 квітня 2024

 

Астрономи виявили наймасивнішу чорну діру зоряного походження серед тих, які досі знаходили в галактиці Молочний Шлях. Її помітили завдяки даним місії Gaia («Ґаяй») Європейського космічного агентства, бо вона змушує зорю-компаньйон, що обертається навколо неї, дивно «коливатися». Науковці використали дані спостережень Дуже великого телескопа (Very Large Telescope) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO) та інших наземних обсерваторій для перевірки маси чорної діри, яка в 33 рази перевищує масу Сонця.

Докладніше:

Астрономи виявили сильні магнітні поля біля чорної діри в центрі Молочного Шляху

27 березня 2024

 

Нове зображення, отримане за допомогою Телескопа горизонту подій (Event Horizon Telescope, EHT), дало змогу виявити сильні та впорядковані магнітні поля, що виходять по спіралі від краю надмасивної чорної діри Стрілець A* (Sgr A*). На новій світлині «монстра», що ховається в серці галактики Молочний Шлях, якого вперше спостерігали у поляризованому світлі, науковці побачили структуру магнітного поля, разюче схожу на аналогічну структуру в чорної діри у центрі галактики M87. Це свідчить про те, що наявність сильного магнітного поля може бути спільною ознакою всіх чорних дір. Виявлена схожість також натякає на існування невидимого струменя (джета) в Sgr A*. Результати дослідження оприлюднені в The Astrophysical Journal Letters.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

 

Докладніше про Джерарда Койпера

 

Американський астроном Джерард Петер Койпер народився 7 грудня 1905 р. (помер 23 грудня 1973 р.). у Гаренкарспелі (Нідерланди). Астрономію вивчав у Лейденському університеті, де його вчителями були відомі астрономи Е. Герцшпрунг, А. Паннекук. З 1933 р. працював у США, спочатку два роки в Лікській обсерваторії, потім викладав у Гарвардському університеті; 1936 р. перейшов до Єркської обсерваторії Чикагського університету. Разом з О. Струве брав участь у створенні обсерваторії Мак-Дональд у Техасі (1939). У 1947— 1949 і 1957—1960 рр. був директором обох обсерваторій. У 1960 р. організував Місячно-планетну лабораторію при Арізонському університеті і очолював її по 1973 р.

 

Перші наукові праці Койпера присвячені фізиці зір. На основі статистичних досліджень подвійних зір він дійшов висновку, що майже половина зір в околицях Сонця подвійні або кратні, уточнив співвідношення між масою і світимістю зір головної послідовності, оцінив маси багатьох білих карликів. У 1937 р вперше розглянув залежність між одержаними Р. Трюмплером фотометричними характеристиками зір у галактичних скупченнях, пов’язавши їх із теоретичними розрахунками зоряної еволюції Б. Стремгрена. Побудована Койпером так звана діаграма колір — світимість для галактичних скупчень відіграла видатну роль у вивченні еволюційних шляхів зір. У 1938 р. Койпер одержав поправки для переходу від фотографічних зоряних величин до болометричних, і це дало йому можливість створити шкалу зоряних температур.

 

У середині 40-х років інтереси вченого перемістилися в галузь фізики планет Сонячної системи. Перший важливий результат нових досліджень — виявлення смуги метану в спектрі Титана, найбільшого з супутників Сатурна (1944); то було перше відкриття атмосфери у супутника планети. В 1946 р. Койпер зробив інфрачервоний спектрометр і розпочав вивчення спектрів планет у ближній інфрачервоній ділянці спектра. Він довів наявність вуглекислого газу в атмосфері Марса, відкрив льодові частки в кільцях Сатурна, визначив кількість водяної пари і вуглекислого газу в атмосфері Венери. У 1948 р. відкрив п’ятий супутник Урана — Міранду, в 1949 р. — другий супутник Нептуна — Нереїду.

 

Дослідження подвійних зір Койпер пов’язав з планетною космогонією. Він виходив з гіпотези, яка розглядала утворення подвійних зір і зір з планетними системами в єдиному процесі стискання дозоряних газово-пилових хмар.

 

Койпер був одним із найактивніших учасників багатьох програм космічних досліджень Місяця і планет, керував створенням чотирьох атласів Місяця на основі космічних знімків. Організував і був редактором двох серій колективних збірників, своєрідних енциклопедій сучасної астрофізики — «Сонячна система» (4 томи, 1953— 1961 рр.) і «Зорі та зоряні системи» (9 томів, почали виходити з 1960 р.).

 

Був членом Національної АН США і Нідерландської АН. Одержав медаль ім. Жансена Французького астрономічного товариства і медаль ім. Ріттенхауза Національної АН США.

 

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1980

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

astrospadok ua

afisha 1