Докладніше про Джерарда Койпера

Американський астроном Джерард Петер Койпер народився 7 грудня 1905 р. (помер 23 грудня 1973 р.). у Гаренкарспелі (Нідерланди). Астрономію вивчав у Лейденському університеті, де його вчителями були відомі астрономи Е. Герцшпрунг, А. Паннекук. З 1933 р. працював у США, спочатку два роки в Лікській обсерваторії, потім викладав у Гарвардському університеті; 1936 р. перейшов до Єркської обсерваторії Чикагського університету. Разом з О. Струве брав участь у створенні обсерваторії Мак-Дональд у Техасі (1939). У 1947— 1949 і 1957—1960 рр. був директором обох обсерваторій. У 1960 р. організував Місячно-планетну лабораторію при Арізонському університеті і очолював її по 1973 р.

Перші наукові праці Койпера присвячені фізиці зір. На основі статистичних досліджень подвійних зір він дійшов висновку, що майже половина зір в околицях Сонця подвійні або кратні, уточнив співвідношення між масою і світимістю зір головної послідовності, оцінив маси багатьох білих карликів. У 1937 р вперше розглянув залежність між одержаними Р. Трюмплером фотометричними характеристиками зір у галактичних скупченнях, пов’язавши їх із теоретичними розрахунками зоряної еволюції Б. Стремгрена. Побудована Койпером так звана діаграма колір — світимість для галактичних скупчень відіграла видатну роль у вивченні еволюційних шляхів зір. У 1938 р. Койпер одержав поправки для переходу від фотографічних зоряних величин до болометричних, і це дало йому можливість створити шкалу зоряних температур.

У середині 40-х років інтереси вченого перемістилися в галузь фізики планет Сонячної системи. Перший важливий результат нових досліджень — виявлення смуги метану в спектрі Титана, найбільшого з супутників Сатурна (1944); то було перше відкриття атмосфери у супутника планети. В 1946 р. Койпер зробив інфрачервоний спектрометр і розпочав вивчення спектрів планет у ближній інфрачервоній ділянці спектра. Він довів наявність вуглекислого газу в атмосфері Марса, відкрив льодові частки в кільцях Сатурна, визначив кількість водяної пари і вуглекислого газу в атмосфері Венери. У 1948 р. відкрив п’ятий супутник Урана — Міранду, в 1949 р. — другий супутник Нептуна — Нереїду.

Дослідження подвійних зір Койпер пов’язав з планетною космогонією. Він виходив з гіпотези, яка розглядала утворення подвійних зір і зір з планетними системами в єдиному процесі стискання дозоряних газово-пилових хмар.

Койпер був одним із найактивніших учасників багатьох програм космічних досліджень Місяця і планет, керував створенням чотирьох атласів Місяця на основі космічних знімків. Організував і був редактором двох серій колективних збірників, своєрідних енциклопедій сучасної астрофізики — «Сонячна система» (4 томи, 1953— 1961 рр.) і «Зорі та зоряні системи» (9 томів, почали виходити з 1960 р.).

Був членом Національної АН США і Нідерландської АН. Одержав медаль ім. Жансена Французького астрономічного товариства і медаль ім. Ріттенхауза Національної АН США.

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1980