Докладніше про Ежена Антоніаді
Французький астроном Ежен Антоніаді народився 1 березня 1870 р. (помер 10 лютого 1944 р.) в Константинополі, в грецькій сім’ї. Ім’я Антоніаді було особливо популярним на початку 1920-х років нашого століття у зв’язку з дослідженнями так званих марсіянських каналів.
Свої перші астрономічні спостереження він проводив у рідному місті ще юнаком. З 1893 р. Антоніаді спостерігав планету Марс в обсерваторії К. Фламмаріона в Жювізі, а згодом його призначили керівником секції Марса в Британській астрономічній асоціації.
У ці роки увага астрономів була прикута до деяких результатів спостережень італійського вченого Дж. В. Скіапареллі: 1877 р., розглядаючи Марс під час протистояння в перигелії, він помітив довгі тонкі смуги, що перетинали північну півкулю планети. Скіапареллі назвав їх каналами і, врахувавши масштаб телескопа, зробив висновок, що ширина цих утворень — декілька кілометрів, а деякі з них, можливо, і значно ширші. Спостереження Марса під час наступних протистоянь не спростували таких бентежних висновків, більше того: 1881 р. було помічено нове явище — роздвоєння каналів. Це відкриття виявилось справді сенсаційним: багато сучасників не погоджувалось з тим, що причина такого роздвоєння — природна. З цього часу результати Скіапареллі і стали об’єктом безперервних дискусій та критики, сприяли проведенню дальших досліджень. Принагідне згадаємо, що приваблива ідея про існування розумних марсіян стала темою монографії «Планета Марс та умови життя на ній» французького вченого та популяризатора астрономії К. Фламмаріона (1842—1925). А заможний американський підприємець П. Ловелл навіть заснував (1894 р.) обсерваторію на висоті більше 2 км в умовах винятково сухого клімату пустелі Арізони, спеціально призначену для вивчення Марса та його жителів! Водночас були й інші погляди на природу дивних утворень на поверхні Марса. Ось як описує результати італійського вченого астроном-спостерігач Імператорського Юр’євського університету К. Д. Покровський («Успехи астрономии в XIX веке. Обшедоступные очерки», С.-Петербург, 1902 г.): «Всю сушу перетинає сітка так званих каналів, прямолінійних штрихів, які тягнуться на сотні і тисячі кілометрів. Привертає увагу те, що початком кожного каналу є море або інший канал, кінцем — теж водойма. Цілком імовірно, що ці утворення — справді канали, які розносять воду від снігового моря та живлять сушу. Надзвичайно цікавим є походження таких утворень. Смілива фантазія готова сприйняти їх за споруди, зведені умілими інженерами для зрошення безводних пустель. Але ніяких особливих підстав для такого припущення ми не маємо; разом з цим цілком можливі й зовсім інші. У будь-якому разі варто звернути увагу на потужність таких утворень: ширина каналів коливається від 30 до 300 км. Особливо ж загадкове роздвоєння цих дивних об’єктів: замість однієї темної лінії раптом виникають дві, що простягаються паралельно одна одній. Відстань між двома лініями різна, але у всіх випадках дуже значна — від 50 до 600 км».
Підтвердити чи спростувати результати Скіапареллі та бентежні висновки, що послідували за ними, могли тільки надійні спостереження. І ось з’являється праця Антоніаді, який з 1909 р. вивчав поверхню Марса з допомогою 83-сантиметрового рефрактора астрофізичної обсерваторії в Медоні (поблизу Парижа). Французький астроном спостерігав у сприятливих кліматичних умовах: вплив атмосферних ефектів майже не позначався на якості зображення. Використовуючи інструмент, який за величиною об’єктива перевищував всі рефрактори Європи, Антоніаді помітив, що ті утворення, які Скіапареллі вважав прямими чи роздвоєними каналами, розділяються на величезну кількість менших деталей неправильної форми, походження яких можна упевнено вважати природним. Вчений проводив свої спостереження протягом двадцяти років; завдяки більшій чіткості зображень зібраний ним матеріал був набагато ціннішим від даних, одержаних Скіапареллі. Тому і висновки Антоніаді були значно надійніші. Так була спростована гіпотеза марсіянських каналів.
Та цим не обмежується внесок Антоніаді у розвиток астрономії: розглядаючи диск планети, вчений помітив сезонні зміни в забарвленні її поверхні — темні зеленуваті ділянки в літній період ставали жовтими чи бурими. Крім цього, спостерігаючи за рухом деталей на поверхні, Антоніаді підтвердив значення періоду обертання Марса, обчислене Скіапареллі.
Основна ж цінність досліджень Антоніаді цього періоду полягає у тому, що він на практиці довів перевагу спостережень на великих телескопах (у хороших кліматичних умовах та при високій кваліфікації спостерігача). Відзначимо, що в ті роки припущення про високу якість та надійність результатів, одержаних за допомогою інструментів з об’єктивами великих розмірів, неодноразово заперечувались.
Антоніаді відомий і як дослідник історії астрономії. Йому належить ціла низка досліджень історії розвитку цієї древньої науки в Стародавній Греції та Єгипті. 1907 р. він опублікував результати, своїх археологічних розкопок у соборі св. Софії у Константинополі.
Л. М. Свачій
Джерело: Короткий астрономічний календар 1995
