Докладніше про Федора Бредихіна

Російський астроном Федір Олександрович Бредіхін народився 8 грудня 1831 р. (помер 14 травня 1904 р.) у Миколаєві в сім’ї офіцера Чорноморського флоту. Початкову освіту дістав удома, у 14 років вступив до Рішельевського ліцею в Одесі. У 1851 р. переїхав до Москви, де навчався на фізико-математичному факультеті Московського університету, який закінчив у 1855 р. Склавши магістерські іспити, Бредіхін у 1857 р. почав працювати на кафедрі астрономії Московського університету. Після захисту докторської дисертації в 1865 р. зайняв посаду професора цієї кафедри. У 1868 р. поїхав до Італії, де познайомився з працями відомого Товариства італійських спектроскопістів, що мало велике значення для нього як одного з піонерів астрофізики, що тоді тільки-но народжувалася. У 1873 р. Бредіхін став директором обсерваторії Московського університету і одразу почав широко запроваджувати в ній астрофізичні методи досліджень. Організував систематичні спостереження планет і метеорів, спектральні і фотометричні дослідження Сонця, туманностей, зір, комет. В обсерваторії було створено першу в Росії астрофізичну лабораторію.

У Москві Бредіхін жив і працював до 1890 р., коли його обрали академіком і призначили директором Пулковської обсерваторії; на цій посаді він залишався до 1895 р. Під керівництвом Бредіхіна Пулковська обсерваторія, в якій до того працювали головним чином німецькі та шведські вчені, стала справжнім центром російської астрономічної науки. Він широко залучав до роботи в обсерваторії молодих астрономів із російських університетів, розширив наукову програму праць, особливо астрофізичних. Вийшовши у відставку, Бредіхін продовжував дослідження і брав участь у роботах Петербурзької АН.

Наукові праці Бредіхіна охоплюють майже всі основні розділи астрономії того часу. В перші роки роботи в обсерваторії Московського університету він провадив спостереження зір на меридіанному крузі для знаходження їх точних положень, вимірював на рефракторі мікрометром положення малих планет і зір. Астрофізичні спостереження включали систематичні зарисовки за допомогою спектроскопа контурів хромосфери Сонця і протуберанців, вивчення поверхонь Юпітера і Марса, спектрів комет і туманностей з метою визначення їх хімічного складу, зарисовки хвостів і голів великих комет, спостереження метеорних потоків і зодіакального світла.

Однак головним напрямом досліджень вченого було вивчення комет, яке принесло йому світову відомість. У 1877—1879 рр. він розробив механічну теорію форм кометних хвостів, виходячи із положення, що хвости складаються з матеріальних частинок, які вилітають із ядра комети при наближенні ії до Сонця і під дією відштовхувальних сил Сонця летять від нього. Форма і структура хвостів окремих комет визначаються, згідно з теорією Бредіхіна, величиною відштовхувальних сил. Він обчислив ці сили для хвостів багатьох комет і знайшов, що під впливом сил різної величини утворюються хвости трьох типів. Хвости І типу виникають, коли відштовхувальні сили у 18 разів перевищують силу тяжіння; вони простягаються од голови комети прямо від Сонця, трохи викривлюючись у сторону, протилежну руху комети. Хвости II типу значно ширші і нагадують дуже вигнутий ріг, в них відштовхувальні сили становлять від 0,5 до 2,5 сили тяжіння. Хвости ІІІ типу утворюються під дією сил, які значно менші за силу тяжіння; вони майже перпендикулярні до уявної лінії, що з’єднує голову комети з Сонцем. Пізніше Бредіхін виділив ще один тип хвостів, спрямованих у бік Сонця. Він назвав їх аномальними. Теорія вдало пояснювала багато структурних деталей хвостів характером викидання речовини із ядра — неперервним витіканням чи окремими виверженнями. Бредіхін прагнув розгадати фізичну будову кометних хвостів, але за його часів ще не було даних для створення фізичної теорії комет і нічого не знали про природу відштовхувальних сил, що діють на частинки в хвостах. Лише на початку XX ст., після експериментів видатного російського фізика П. М. Лебедєва, стало ясно, що силою, котра відіграє основну роль у формуванні кометних хвостів, є тиск світла на тверді частинки і гази.

Бредіхін розвинув далі й поглибив гіпотезу щодо походження метеорних потоків внаслідок розпаду кометних ядер. Ця гіпотеза виникла у 60-х роках XIX ст. (Д. Кірквуд, Дж. Скіапареллі). Бредіхін пов’язував виникнення метеорних потоків не тільки з повним руйнуванням ядер комет, а й з хвостами III типу і аномальними хвостами, частинки в яких рухаються по еліптичних орбітах, утворюючи ніби велетенський циліндр уздовж орбіти комети. Коли Земля в своєму русі навколо Сонця перетинає ці ділянки, частинки влітають в атмосферу Землі з великими швидкостями і згоряють — тоді ми спостерігаємо метеорні дощі.

Поряд з інтенсивною науковою діяльністю Бредіхін проводив велику громадську і популяризаторську роботу: брав участь у створенні Московського математичного товариства, був активним членом Товариства дослідників природи (в 1886—1890 рр. — його президент), у 1890 р. його обрали першим президентом щойно створеного Російського астрономічного товариства в Петербурзі. Він був членом багатьох зарубіжних наукових закладів, зокрема Німецької академії природознавців «Леопольдіна» в Галле (1883), Товариства італійських спектроскопістів (1889), Бюро довгот у Парижі (1894).

У 1946 р. Президія АН СРСР заснувала премію ім. Ф. О. Бредіхіна за праці в галузі астрономії.

М. Г. Родрігес

Джерело: Короткий астрономічний календар 1981