Докладніше про Франца Гартмана

Німецький астроном Йоганнес Франц Гартман народився 11 січня 1865 р. (помер 13 вересня 1936 р.) у м. Ерфурті. Довго Йоганнес не міг визначити свій життєвий шлях. Під час навчання він змінив три університети (Тюбінгенський, Берлінський, Лейпцігський), у 1891 р. почав працювати обчислювачем Лейпцігської обсерваторії, через рік перейшов у обсерваторію Кюфнера у Відні, наприкінці 1893 р. знову повернувся до Лейпціга на посаду головного асистента, а у 1896 р. переїхав у Потсдам. Довго шукав Гартман свій шлях і в науці, виконуючи найрізноманітніші роботи: брав участь у складанні зоряного каталога, досліджував яскравість Нової Орла 1892 р., спостерігав комети, затемнення тощо.

Місцем, де Гартман знайшов себе як астроном, стала Астрофізична обсерваторія в Потсдамі. Тут він працював 13 років, став професором астрономії (1902 р.), а головне — виконав свої найважливіші та найцікавіші праці. В Потсдамі виявився його талант приладобудівника та експериментатора. Гартман сконструював спектрофотометр, що носить його ім’я, спектрокомпаратор, універсальний фотометр. Він розробив метод дослідження якості дзеркальних і лінзових об’єктивів (метод Гартмана), який ще й досі використовується при створенні нових телескопів. Суть методу полягає у фотографуванні зорі через так звану діафрагму Гартмана — екран із зробленими у ньому симетрично розміщеними отворами. Кожен отвір у діафрагмі дає своє зображення зорі. Зорю фотографують два рази, при двох різних відстанях фотопластинки від фокальної площини. Зображення зорі при першому і другому фотографуванні не збігаються. Знаючи відстань між зображеннями, можна визначити відхилення форми об’єктива від строго сферичної або параболічної.

У той же час Гартман почав дослідження спектрів зір та туманностей. Один із перших він визначав радіальні швидкості зір та туманностей, вивчаючи зміщення ліній у їх спектрах. Він був також піонером дослідження спектрів нових зір. Гартман першим почав одержувати зображення туманностей у спектральних лініях різних газів і виявив, що одержані таким чином зображення не збігаються, тобто різні гази розподілені в туманностях неоднаково.

Найбільш вдалим був для Гартмана 1904 рік. Саме в цьому році були розроблені метод дослідження об’єктивів, описаний вище, новий високоточний метод вимірювання швидкостей зір та спектрокомпаратор, за допомогою якого ці вимірювання провадились. У цьому ж році Гартмая зробив визначне відкриття. Спостерігаючи лінії поглинання кальцію в спектрі подвійної зорі δ Оріона, він побачив, що вони не беруть участі у періодичних коливаннях інших ліній спектра. Гартман зробив правильний висновок, що ці лінії виникають на шляху світла до Землі, тобто «між Сонцем і δ Оріона знаходиться хмара, яка викликає поглинання і віддаляється від нас зі швидкістю 16 км/с.. цілком імовірно, що хмара складається з парів кальцію». Так вперше Гартман знайшов атоми у міжзоряному середовищі.

1909 р. Гартман стає професором астрономії Геттшгенського університету і директором університетської обсерваторії. З цього часу його наукова діяльність починає різко спадати. Працюючи в Геттінгені, він надрукував лише кілька статей. Частина з них була зроблена за матеріалами, одержаними ще в Потсдамі Тільки дві цікаві роботи — вивчення спектра комети Морхауза та ліній поглинання водневих зір — були виконані ним у Геттінгені.

У 1921 р. Гартман залишає Німеччину і стає директором Національної обсерваторії в Ла-Платі (Аргентіна). Тут він зосередився на спостереженнях астероїдів та визначенні їхніх орбіт. Під час протистояння Ероса у 1930—1932 рр. Гартман брав участь у визначенні сонячного паралакса.

Нова зоря в сузір’ї Живописця  1925 р. знову викликала у Гартмана інтерес до нових зір. Він запропонував метод дослідження зміни розмірів зорі, що грунтувався на зв’язку зміщення ліній поглинання у спектрі зорі із зміною її яскравості.

У 1934 р. Гартман вийшов у відставку, покинув посаду директора обсерваторії у Ла-Платі і повернувся до Німеччини. Останні роки життя він працював над реформою григоріанського календаря.

Л. О. Колоколова

Джерело: Короткий астрономічний календар 1990