Астрономічна картина дня від NASA. Перехід на сайт Astronomy Picture of the Day.

Останні новини

Астрономи виявили новий зв’язок між водою та процесом формуванням планет

29 лютого 2024

 

Дослідники виявили водяну пару в диску навколо молодої зорі саме там, де, можливо, формуються планети. Вода є важливим інгредієнтом життя на Землі, а також вона, як вважають астрономи, відіграє значну роль у формуванні планет. Проте досі науковці не могли скласти мапу того, як вода розподіляється в стабільному, прохолодному диску — типі диска, який має найсприятливіші умови для формування планет навколо зорі. Нові відкриття вдалося зробити завдяки Великій міліметровій/субміліметровій антені Atacama (Atacama Large Millimeter/submillimeter Array, ALMA), яку Європейська південна обсерваторія (European Southern Observatory, ESO) використовує на умовах партнерства.

Докладніше:

На зорі-канібалі виявлено металевий «рубець»

26 лютого 2024

 

Коли така зоря, як Сонце, досягає кінця свого життя, вона може поглинути навколишні планети й астероїди, які виникли разом із нею. Тепер, за допомогою Дуже великого телескопа (Very Large Telescope, VLT) Європейської південної обсерваторії (European Southern Observatory, ESO) у Чилі, дослідники вперше знайшли унікальний прояв цього процесу — «рубець» (слід, Ред.), розміщений на поверхні зорі білий карлик. Результати дослідження опубліковано в The Astrophysical Journal Letters.

Докладніше:

Пошук інформації на порталі

 

Докладніше про Гарольда Джонса

 

Спенсер Джонс народився у Лондоні 29 березня 1890 р. (помер 3 листопада 1960 р.). Після школи він вступив до Кембріджського університету, де швидко вирізнився серед студентів своїми успіхами з математики і фізики. Джонс був удостоєний стипендії І. Ньютона, одержав премію Сміта. В той час було прийнято запрошувати кращого математика з випускників Кембріджу на посаду головного асистента Королівської обсерваторії у Гринвічі. Цю посаду в 1913 р. і зайняв Спенсер Джонс. Він швидко увійшов у курс обсерваторських справ і навіть на писав книгу «Загальна астрономія», що стала широко відомою і неодноразово перевидавалась. Але наукова діяльність Джонса дуже швидко перервалася — почалася перша світова війна. Він стає помічником директора по постачанню оптичними приладами міністерства озброєння. Джонс активно включився у нову діяльність, і через деякий час можна було побачити співробітників Гринвіцької обсерваторії, що старанно перевіряли та налагоджували біноклі, взяті напрокат у британців для потреб військового відомства.

 

1923 р. Спенсер Джонс одержав запрошення зайняти пост директора Капської обсерваторії на Мисі Доброї Надії і рушив у Південну Африку. Там він працював 10 років, які були найпродуктивнішими у його житті.

 

Чудовий математик, Джонс найбільший інтерес виявляв до обчислювальної роботи. Він обробив усі спостереження покрить зір Місяцем, які накопичилися у Капській обсерваторії з 1880 по 1922 р. На основі цих даних він провів нове визначення елементів орбіти Місяця. Робота була закінчена у 1925 р. Один з її результатів — нове значення сонячного паралакса (8,805 ± 0,005). Аналогічні розрахунки він здійснив для Марса за спостереженнями 1899—1924 рр. Спенсер Джонс також дослідив рух полюсів Землі за спостереженнями навколополярної південної зони. У 1926 р. вийшла його перша праця з проблем руху Землі — на основі спостережень 1836—1924 рр. Джонс підтвердив гіпотезу Ньютона про те, що так звані негравітаційні флуктуації у русі Меркурія, Венери, Марса і Місяця спричинені змінами у швидкості обертання Землі навколо осі.

 

Працюючи у Капській обсерваторії, Спенсер Джонс займався і спостереженнями: брав участь у складанні Другого і Третього Капських каталогів зір, переспостерігав зорі Астрографічного каталога з метою визначення власного руху зір, знайшов фотографічні величини для 40 тисяч зір. У 1927 р. Джонс виконав велику роботу по дослідженню спектральних подвійних зір і одержав нове значення сонячного паралакса (8,803″ ± 0,004) за даними зоряних радіальних швидкостей.

 

Ви, мабуть, уже помітили, що Джонса дуже цікавила величина сонячного паралакса, яка дозволяє визначити відстань між Сонцем і Землею. Все життя він різними методами уточнював цю величину. У 1928 р. Спенсер Джонс організував і очолив спеціальну міжнародну комісію, метою якої було визначення сонячного паралакса за допомогою спостережень астероїда Ерос під час його протистояння у 1930—1931 рр. У спостереженнях Ероса брали участь 24 обсерваторії з різних країн, а Спенсер Джонс узяв на себе підготовку робіт і подальші обчислення. Дослідження завершилися визначенням сонячного паралакса величиною 8,790″ ± 0,001 (сучасне значення 8,79405″).

 

У 1933 р. Спенсер Джонс повернувся до Англії як королівський астроном і директор Гринвіцької обсерваторії. Зміна місця роботи не вплинула на головні напрями його наукової діяльності. За спостереженнями, що велись у Гринвіцькій обсерваторії з 1672 по 1908 р., він дослідив рух Місяця, продовжив роботи по вивченню обертання Землі на базі розходжень між остережними й обчисленими положеннями Місяця і планет.

 

У Гринвіцькій обсерваторії яскраво виявився організаторський талант Спенсера Джонса. Так, у перші роки свого директорства він повністю перебудував службу точного часу — Гринвіцька обсерваторія першою замінила маятниковий годинник на кварцовий. Але найбільшою його заслугою було перенесення Гринвіцької обсерваторії на нове місце. У 30-ті роки нашого сторіччя у Гринвічі, передмісті Лондона, стало майже неможливо проводити астрономічні спостереження внаслідок великої задимленості та яскравості нічного неба. У 1939 р. Спенсер Джонс звернувся до британського уряду з пропозицією про перенесеная обсерваторії на нове місце.

 

Війна відсунула ці плани, але Джонс тим часом шукав нове місце у південно-східній Англії. У 1946 р. він оголосив, що Адміралтейство купило замок Херстмонсо у графстві Сусекс, щоб перевести на його територію Гринвіцьку обсерваторію. Можна собі уявити, наскільки складним було питання про переміщення такої великої обсерваторії без перерви в діяльності її служб, тим більше що це відбувалось у тяжкі повоєнні роки. Але уже 1948 р. головні роботи були перенесені в Херстмонсо, а у 1954 р. обсерваторія цілком працювала на новому місці.

 

Через рік Спенсер Джонс пішов у відставку з поста директора. Останні роки життя він був Генеральним секретарем Міжнародної ради наукових союзів.

 

Організаційна діяльність Спенсера Джонса не обмежилась тільки керівництвом Капською та Гринвіцькою обсерваторіями. Він успішно справлявся з обов’язками президента Лондонського Королівського астрономічного товариства (1937—1939), президента Міжнародного Астрономічного союзу (1944—1948), президента Інституту навігації (1947—1949). Великою популярністю користувались його книжки «Життя на інших світах» (видана російською мовою у 1946 р.) та «Світи без кінця».

 

Наукова діяльність Спенсера Джонса, зокрема праці з питань визначення сонячного паралакса, відзначені багатьма нагородами, серед яких медаль Лондонського астрономічного товариства, медаль ім. Брюс та ін. Британський уряд відзначив заслуги Спенсера Джонса наданням йому лицарського звання у 1943 р. і ордена Лицаря Британської імперії у 1955 р.

 

Л. О. Колоколова

Джерело: Короткий астрономічний календар 1990

 

Астроблоги

  • МИ і ВСЕСВІТ

    Блог про наш Всесвіт, про дослідження його об’єктів астрономічною наукою. Читати блог

astrospadok ua

afisha 1