Докладніше про Ніколя Лакайла
Французький астроном Нікола Луї Лакайль народився 15 березня 1713 р. (помер 21 березня 1762 р.) у місті Рюміньї на північному сході Франції у родині військовослужбовця. Лакайль був учнем Колеж-де-Лізьє у Парижі, коли помер його батько; хлопчика узяв під опіку герцог Бурбонський. Нікола закінчив Наварський колеж і одержав сан абата.
Але юнака приваблювали математика і астрономія. Ще в колежі він самостійно вивчив ці науки і домігся, щоб його познайомили з директором Паризької обсерваторії Ж. Кассіні. Той доброзичливо поставився до юнака, і з 1736 р. Лакайль призначений асистентом Паризької обсерваторії. Спочатку він мав здійснити геодезичні роботи на західному узбережжі Франції. Лакайль так успішно впорався з ними, що Кассіні доручив йому вимірювання дуги меридіана між Парижем і Перпіньяном. Цю трудомістку роботу Лакайль виконав за один рік і у нагороду був призначений професором математики у колежі Мазаріні. У 1740 р. він закінчив обробку вимірювань меридіана і виявив, що екваторіальний радіус Землі більше полярного, тобто Земля стиснута біля полюсів. У 1741 р. Лакайль був обраний членом Паризької Академії наук.
У 1746 р. в колежі Мазаріні побудували маленьку обсерваторію, яку обладнали вельми посередніми інструментами. У цій обсерваторії Лакайль провадив кожну ясну ніч. А вдень він був зайнятий викладанням у колежі, створенням підручників з математики та астрономії, обробкою результатів спостережень.
Життя Лакайля проминало відлюдно і зовні одноманітно. Але 1750 р. відбулася подія, яка порушила цю одноманітність і завдяки якій ім’я Лакайля стало широковідомим. У листопаді 1750 р. Лакайль залишив Францію: за дорученням Академії наук він мав виконати астрономічні спостереження на мисі Доброї Надії. Головна мета експедиції полягала у вимірюванні дуги меридіана у цьому районі для уточнення фігури Землі. Як природжений астроном-спостерігач Лакайль не міг проминути зоряне багатство південного неба. Сотні ночей провів Лакайль біля свого маленького напівдюймового рефрактора не відходячи від нього по 6—8 год. Він наніс на зоряну карту 10 тис. зір до сьомої величини, відкрив понад 40 нових туманностей, виділив на південному небі нові сузір’я. На відміну від своїх попередників, які давали сузір’ям міфологічні або «королівські» назви (наприклад, існувало сузір’я Дуб короля Карла), Лакайль надавав сузір’ям «імен» астрономічних та інших інструментів. Так на карті південного неба з’явились Телескоп, Секстант, Циркуль, Компас тощо — усього 14 нових сузір’їв.
Перебуваючи у експедиції, Лакайль, крім спостережень зір і вимірювання дуги меридіана, вимірював прискорення сили тяжіння, уточнив географічне положення мису Доброї Надії, провадив спостереження Марса, Венери, Місяця. Аналогічні спостереження у той самий час здійснив у Берліні Ж. Лаланд, що дало можливість одержати нові значення паралаксів Сонця і Місяця, близькі до сучасних.
Влітку 1752 та 1753 рр. Лакайль провів спостереження Сонця. Виконані у зимові для північної півкулі місяці, коли Сонце низько стоїть в Європі і його положення спотворюється атмосферною рефракцією, ці спостереження допомогли уточнити орбіту Землі, визначити її ексцентриситет і напрям великої осі. Водночас Лакайль досліджував атмосферну рефракцію і склав її таблиці з урахуванням температури і тиску повітря.
Уся ця велика робота була виконана за три з половиною роки. Повертаючись з Африки, Лакайль відвідав острови Маврикій, Реюньон, Вознесіння, за завданням Академії наук визначив їх точне положення і склав географічні каоти цих островів.
Повернувшись до Франції, Лакайль, як і раніше, жив відлюдно, займаючись обробкою результатів експедиції. У 1757 р. вийшов його каталог 400 найяскравіших зір південного неба, а у 1763 р. — каталог 2000 південних зір. (Повний каталог Лакайля, що містив 9766 зір, вийшов у світ лише 1847 р., майже через сторіччя після експедиції.) У 1758 р. Лакайль видає сонячні таблиці, у яких вперше були враховані планетні збурення. Він також виконав розрахунки сонячних затемнень з початку нашої ери до 1800 р.
Останні роки життя Лакайля заповнені спостереженнями, обчисленнями, викладанням у колежі. Помер він у 49 років; причиною його смерті, за свідченням учнів Лакайля, була хронічна перевтома.
Оцінюючи велику працю, виконану Лакайлем за 22 роки його діяльності, необхідно пам’ятати, що у розпорядженні вченого були інструменти середньої якості, що в нього не було жодного асистента, що значну частину часу йому доводилося втрачати на здобуття засобів для існування.
М. Г. Родрігес
Джерело: Короткий астрономічний календар 1988
