Докладніше про Олександра Михайлова

Радянський астроном і гравіметрист Олександр Олександрович Михайлов народився 26 квітня 1888 р. (помер 29 вересня 1983 р.) у невеличкому містечку Моршанську Тамбовської губернії, Де він народився і виріс, не було навіть гімназії, тому Олександр вимушений був учитися у реальному училищі, що не давало права на ветуп до університету. Після закінчення училища Михайлов ще рік навчається самостійно, а 1907 р. вступає на природниче відділення Московського університету. Спочатку йому подобалась хімія, але блискучі лекції В. К. Цераського привернули його до астрономії.

У 1911 р. Михайлов закінчив фізико-математичний факультет із золотою медаллю за фахом астрономія і геодезія і був залишений при університеті. У цьому ж році з’явились його перші наукові праці. Одна з них була присвячена визначенню умов видимості сонячних затемнень, проблемі, яка потім стала головною у його науковій діяльності. З 1914 р. Михайлов — приват-доцент Московського університету, він читає курси лекцій з астрономії та геодезії. Одна за одною виходять його наукові праці, в основному присвячені сонячним затемненням, друкуються перші його зоряні атласи (креслення зоряних карт було захопленням Михайлова протягом усього життя; ним створені широковідомі серед астрономів-аматорів і спеціалістів зоряні атласи).

У 1918 р. на підставі урядового декрету Михайлов разом з іншими вченими був удостоєний звання професора. Цей період його діяльності закінчується публікацією фундаментальної праці «Теорія сонячних затемнень».

У 1921 р. Михайлов переводиться на зовсім інші, «земні» роботи: у 1921—1926 рр. він очолює експедицію по вивченню сили тяжіння у районі Курської магнітної аномалії. Ця експедиція стала поштовхом до розвитку гравіметрії у СРСР. З ініціативи Михайлова 1932 р. розпочата загальна гравіметрична зйомка нашої країни. Змінюється тематика наукових досліджень Михайлова — вони присвячені проблемам вимірювання сили тяжіння. У 1933 р. з’являється його монографія «Курс гравіметрії і теорії фігури Землі». Ця книга поклала початок новому науковому напряму — геодезичній гравіметри (раніш гравіметрія мала в основному геологічне значення). Михайлов стає визнаним головою гравіметричної школи у країні. Серед його учнів — відомі тепер учені М.С. Молоденський, Ю.Д. Буланже, В.О. Магницький, М.М. Парійський, В.В. Фединський.

Проте усі ці роки Михайлов цікавиться сонячними затемненнями і навіть виїжджає 1927 р. для спостережень одного із них до Швеції. А 1936 р., коли смуга сонячного затемнення перетнула майже усю територію СРСР зі сходу на захід, Михайлов береться за розв’язання дуже складної задачі — спостереження ефекту Ейнштейна: відхилення променя світла від зір у полі тяжіння Сонця. Спостереження здійснювалися за розробленою Михайловим новою методикою. На жаль, погода перешкодила реалізації всього плану спостережень Ефект було виявлено, але точність результатів не дала можливості провести порівняння з теоретичними значеннями. Ця робота одержала світове визнання. У 1959 р. на запрошення Лондонського королівського товариства Михайлов прочитав Дарвіновську лекцію про ефект Ейнштейна.

У важкі воєнні роки Михайлов продовжує наукову і педагогічну діяльність. У 1945 р. виходить нова «Теорія затемнень», яка істотно відрізняється від раніше виданої, зокрема, тут були розглянуті не тільки сонячні, а й місячні затемнення.

У 1947 р. у житті Михайлова відбувається знаменна подія — його призначають директором Пулковської обсерваторії. Директору доводилось займатись спорудженням нових будинків і павільйонів, реконструкцією стаоих і створенням нових астрономічних інструментів. Але вже у 1948 р. на двох інструментах обсерваторії почалися спостереження. Під керівництвом Михайлова споруджуються сонячна станція під Кисловодськом, Благовєщенська широтна станція, організуються відділи приладобудування і радіоастрономії. Головною задачею відділу приладобудування була підготовка технічного завдання для спорудження найбільшого у світі 6-метрового телескопа, а відділу радіоастрономії — створення великого Пулковського радіотелескопа, конструкція якого була потім покладена в основу гігантського радіотелескопа РАТАН-600, встановленого на Північному Кавказі.

Незважаючи на складні директорські обов’язки, Михайлов продовжує займатися науковими дослідженнями. Він запропонував нову «полярну» установку телескопа (труба фіксується у напрямку на полюс Світу) і протягом кількох років провадив вимірювання кіл, які зорі описують навколо полюса, для з’ясування руху полюсів Землі. Не залишився Михайлов осторонь космічних досліджень — він брав участь у вивченні зворотнього боку Місяця, в уточненні його фігури та гравітаційного поля.

У 1964 р. Михайлова на його прохання звільняють від обов’язків директора Пулковської обсерваторії, а 1977 р. він залишає посаду завідуючого відділом астрономічних сталих. Він продовжує працювати як науковий консультант. В останні десятиріччя свого життя Михайлов чимало уваги приділяв створенню науково-популярних творів, дослідженням з історії астрономії. Усього ним написано близько 180 наукових і понад 100 науково-популярних праць.

Михайлов провадив велику організаційну роботу: 1926—1931 рр. — заступник голови Геодезичної комісії при Держплані СРСР; 1934—1960 пр. — голова ВАГТ; 1939—1962 рр. — голова Астроради АН СРСР. У 1943 р. Михайлова обрано членом-кореспондентом, а у 1964 р. — дійсним членом АН СРСР. У 1959 р. йому надано звання заслуженого діяча науки РСФСР, у 1968 р. — звання Героя Соціалістичної Праці.

Л. О. Колоколова

Джерело: Короткий астрономічний календар 1988