Докладніше про Сванте Арреніуса
Шведський учений Сванте Август Арреніус народився 19 лютого 1859 р. (помер 2 жовтня 1927 р.) в замку Вік поблизу Упсали — міста, де його батько був інспектором університету. У 1876 р. Арреніус вступив до Упсальського університету, а через 2 роки вже склав іспити на першу наукову ступінь — кандидата філософії. Закінчивши університет, почав 1882 р. працювати у Фізичному інституті Академії наук в Стокгольмі, а з 1884 р. був доцентом Упсальського університету. У 1891—1905 рр. викладав у Стокгольмському університеті (з 1895 р. — професор, у 1899—1902 рр. — ректор). З 1905 р. очолював Нобелівський інститут фізичної хімії.
Арреніус — один із творців фізичної хімії, автор теорії електролітичної дисоціації. Теорія допомогла з’ясувати складні питання не тільки фізики і хімії, але й біології, геології та інших наук. Учений розвинув уявлення про енергію активації в хімічних реакціях.
Протягом останніх 30 років життя Арреніус багато займався питаннями космічної фізики і астрономії, опублікував чимало праць, багатих новими ідеям та оригінальних змістом. Перша з них (написана разом із метеорологом Н. Екгольмом 1895 р.) стосувалася впливу Місяця на електричний стан земної атмосфери та на полярні сяйва. Наступного року з’явилася стаття про вплив вмісту вуглекислого газу на температуру нижніх шарів атмосфери. Гіпотеза Арреніуса, що базувалася на здатності вуглекислот поглинати інфрачервоне випромінювання поверхні Землі, припускала зростання кількості вуглекислого газу в атмосфері в періоди високої вулканічної активності. На думку вченого, це має призводити до підвищення температури атмосфери, а відтак до зростання кількості водяної пари в атмосфері, що посилює ефект підвищення температури, їдким механізмом Арреніус намагався пояснити глобальні кліматичні зміни.
Арреніус підкреслював вплив космічних факторів на фізіологічні процеси. У 1898 р. він писав, що фізіологічний вплив атмосферної електрики має бути явищем, яке охоплює всю органічну природу. Арреніусові належать перший підручник із космічної фізики (1903 р.,російський переклад 1905 р.) та популярна книжка «Утворення світів» (1907 р., російський переклад 1908 р.). В цих та інших працях викладено різні космогонічні теорії, при обговоренні яких Арреніус виступав як переконаний матеріаліст і діалектик. Послідовне визнання кількісної незмінності матерії й енергії привело вченого до неодмінного висновку, що Всесвіт, простір і час нескінченні, у Всесвіті ні матерія, ні енергія не зникають внаслідок випромінювання. Арреніус піддав критиці концепцію «теплової смерті» Всесвіту Р. Клаузіуса, який твердив що енергія «вироджується» і ентропія Всесвіту наближається до максимуму. Арреніус розглянув проблему енергетичних джерел випромінювання Сонця та інших зір. Обговоривши різні можливі механізми, він виснував, що головним джерелом енергії Сонця має бути синтез атомів елементів і, зокрема, конденсація атомів водню в ядра гелія. Ця думка, висловлена Арреніусом 1922 р., знайшла пізніше повне підтвердження та конкретизацію в дослідженнях Г. Бете й інших фізиків, які спиралися на досягнення ядерної фізики.
Розглядаючи сили, що діють у Всесвіті, Арреніус висунув теорію, за якою відштовхувальна дія світлового тиску — один із найважливіших факторів у космічних явищах (1903 р.). Ще 1873 р. Дж. К. Максвелл теоретично показав, що існує тиск світлових променів на освітлені тіла. П. М. Лебедєв 1899 р. експериментальне довів існування світлового тиску й виміряв його величину, Арреніус розрахував величину розміру частинки, для якої тиск променів поблизу Сонця може врівноважити силу сонячного тяжіння; усі менші частинки будуть відштовхуватися від Сонця. Арреніус вважав, що електрично заряджені частинки космічного пилу, які рухаються під дією тиску світла, є причиною багатьох космічних і атмосферних явищ. Так він пояснював природу зодіакального світла, кометних хвостів, сонячної корони, полярних сяйв. Цю концепцію учений застосував до проблеми походження життя на Землі. Він розвинув думку про вічність існування життя, сім’я якого (зародки, спори) переносяться у космічному просторі з однієї планети на іншу тиском світлових променів (теорія панспермії). Хоча таку теорію сучасна наука заперечує, нещодавно до неї повернулися знову в дещо зміненому вигляді. Відомий англійський фізик і фахівець з молекулярної біології Ф. Крік та американський біолог Л. Оргель розглянули можливість «спрямованої панспермії» — свідомого перенесення первинних організмів на Землю високорозвиненою цивілізацією. Арреніус був членом Шведської Академії наук (з 1901 р.), почесним членом багатьох академій і наукових товариств, зокрема АН СРСР (з 1926 р.). Лауреат Нобелівської премії з хімії (1903 р.).
М. Г. Родрігес
Джерело: Короткий астрономічний календар 1984
