Докладніше про Вітольда Цераського

Відомий російський астроном Вітольд Карлович Цераський народився 15 квітня 1849 р. (помер 29 травня 1925 р.) в м. Слуцьку колишньої Мінської губернії (тепер м. Слуцьк Мінської області в Білорусі) у сім’ї викладача гімназії. Ще в дитинстві майбутній вчений захопився астрономією, зацікавившись кометою Донаті, яку можна було спостерігати неозброєним оком. Навчаючись у гімназії, юнак особливо багато уваги приділяв математиці, природознавству, спостерігав з невеликою трубою Сонце, Місяць та Юпітер, читав книги з астронома. Останні роки навчання в гімназії були нелегкими для нього — через смерть батька сім’я опинилася в скрутному матеріальному становищі. Закінчивши гімназію, 1867 р. Цераський вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. Кошти на прожиття Цераському доводилося заробляти репетиторством. До того ж, вже з другого курсу навчання він працював як позаштатний обчислювач в астрономічній обсерваторії університету. На четвертому курсі Цераський виконав наукове дослідження на тему «Обчислення еліптичної орбіти Марса» за яке був нагороджений золотою медаллю. 1871 р. він закінчив університетський курс і був залишений при університеті з невеликою стипендією.

У грудні 1874 р. астрономи очікували рідкісне явище — проходження Венери по диску Сонця, для спостереження якого була організована експедиція до Кяхти; Цераський входив до складу експедиції. Подорож була нелегкою, з важким та громіздким спорядженням. Через несприятливі погодні умови не вдалося зібрати матеріал, достатній для наукових досліджень.

Після повернення з відрядження Цераського призначили позаштатним асистентом, а 1878 р. — астрономом-спостерігачем обсерваторії. Незабаром він розпочав викладацьку діяльність: за Рекомендацією Ф О. Бредіхіна (1831—1904) Цераського запросили читати курс фізики на Луб’янських жіночих курсах (згодом Вищі жіночі курси). З 1882 р. Цераський керував практичними заняттями і астрономічними спостереженнями студентів університету. Через рік він захистив магістерську дисертацію на тему «Визначення яскравості білих зір» і незабаром одержав посаду приват-доцента університету. Водночас Цераський брав участь в діяльності двох наукових організацій: Товариства любителі природознавства, антропології та етнографії і Математичного товариства. 1888 р. він захистив докторську дисертацію «Астрономічний фотометр і його застосування», а через рік став професором університету, де упродовж 20 років вів основні курси з астрономії: сферичну, теоретичну астрономію та ін. З 1890 р. вчений обіймав посаду директора Московської обсерваторії. 1916 р. через погіршення здоров’я Цераський припинив наукову, адміністративну та викладацьку діяльність і разом з дружиною Л. П. Цераською поселився в м. Феодосії, де пережив роки громадянської війни. Згодом він переїхав до м. Подольська, що під Москвою, де провів останні роки життя.

Цераський одним із перших почав використовувати фотографічні методи в астрономічних дослідженнях. Тривалий час він проводив систематичне фотографування Сонця, послуговуючись фотогеліографом Дальмейєра. Дуже цінні дослідження вченого з астрофотометрії. Спочатку фотометричні роботи Цераський проводив паралельно з фотографуванням Сонця, а згодом фотометрія стала його спеціальністю. Саме завдяки аерофотометричним дослідженням ім’я Цераського стало широко відомим серед наукової громадськості; вчений заснував московську школу астрофотометрії.

З перших років фотометричних досліджень Цераський намітив собі програму визначення зоряних величин біляполюсних зір і розпочав цю роботу, послуговуючись астрофотометром системи Целльнера. Кілька років учений вдосконалював цей інструмент, створивши новий прилад — астрофотометр Цераського, за допомогою якого зібрав матеріал для каталогу блиску біляполюсних зір. Під час цих спостережень 1885 р. разом з А. А. Бєлопольським (1854—1934) Цераський відкрив і вивчив явище сріблястих хмар, які розміщені на висоті 80 км над земною поверхнею. Він спостерігав їх на протязі 1885—1892 рр. та обчислив їхню середню відстань від поверхні Землі. Під час роботи з фотометром учений виявив похибку, пов’язану з фізіологічними особливостями зору, і згодом запропонував метод для її ліквідації. Послуговуючись своїм фотометром, Цераський досліджував блиск Нових зір: 1892 р. в сузір’ї Візничого, 1901 р. в сузір’ї Персея. В той період вчений проводив визначення нижньої межі температури Сонця, розміщуючи в фокусі великого увігнутого дзеркала зразки тугоплавких речовин — металів і мінералів. На основі цих досліджень Цераський встановив, що температура зовнішніх шарів атмосфери Сонця не нижча від 3500°. А через декілька років інші дослідники на основі матеріалу Цераського одержали для цієї характеристики значення 6600°. За допомогою фотометра 1903 р. вчений з високою точністю визначив блиск Сонця, одержавши величину -26,5^m. Схематично це дослідження можна описати так: послаблений блиск Сонця вдень порівнювався з блиском Венери, а блиск Венери ввечері порівнювався з блиском вибраних зір. Протягом 1891—1893 рр. Цераський проводив фотометричні спостереження членів зоряних скупчень в сузір’ї Персея, а протягом 1897—1901 рр. — зір в сузір’ї Волосся Вероніки, опублікувавши згодом одержані величини блиску цих об’єктів.

Цераський сконструював бінокль нового типу для астрономічних спостережень зір до 8,5^m. Він спостерігав комети, в тому числі і проходження комети Галлея по диску Сонця (1910 р.). 1889 р. вчений опублікував статтю «Про число зір в Плеядах», в якій розглянув важливе питання щодо приналежності зір до цього скупчення і запропонував метод для відокремлення їх від зір фону. Починаючи з 1878 р., Цераський опублікував сім статей стосовно до дослідження метеорів та склав карту області неба в сузір’ї Персея для унаочнення траєкторій метеорів потоку Персеїд. 1898 р. він запропонував інструментальний метод для визначення кутової швидкості метеорів. Йому належить розробка аналітичного способу обчислення координат метеорного радіанту. Цераський запропонував метод визначення точного масштабу знімків на геліографі та опублікував три серії визначених координат сонячних плям. 1906 р. він винайшов простий окуляр для детального вивчення цих об’єктів, який використав також для спостережень сонячної атмосфери з 15-дюймовим рефрактором. Цераський організував систематичні пошуки змінних зір із застосуванням фотографії. Для цього він придумав і замовив короткофокусний ширококутний астрограф, який назвав екваторіальною камерою. Цей інструмент був установлений 1895 р., а одержані С. М. Блажком (1870—1956) з його допомогою фотознімки започаткували відому московську «скляну бібліотеку».

Цераський був членом-кореспондентом Петербурзької академії наук, почесним членом московських учених товариств, публікував свої науково-популярні статті в поширених тоді журналах «Мир Божий», «Русская мысль», «Научное слово», а статті для аматорів астрономії — в «Русском астрономическом календаре».

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 2000