Докладніше про Бориса Герасимовича

Борис Петрович Герасимович народився в м. Кременчук у родині лікаря. Закінчивши Полтавську гімназію, він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. За участь у революційних виступах студентів його було виключено з університету, ув’язнено на два роки. У 1910 р. він повернувся до університету, який блискуче закінчив 1914 р. і був залишений для підготовки до професорського звання. Під керівництвом А.А. Белопольського та С.К. Костинського Герасимович проходить стажування у Пулковській обсерваторії, а потім повертається до Харкова і починає викладати в університеті.

Молодого ученого цікавлять проблеми астрофізики. На початку 20-х років виходять його праці, присвячені фізичним характеристикам змінних зір і планетарних туманностей. 1927 р. Герасимович бере участь у роботі конгресу Німецького астрономічного товариства — однієї з найавторитетніших організацій астрономів того часу. Тут він познайомився з директором Гарвардської обсерваторії X. Шеплі, який запросив його до себе.

Герасимович активно включається у традиційну роботу Гарвардської обсерваторії. Використовуючи славнозвісну «скляну бібліотеку» обсерваторії, яка складається з кількох сотень тисяч фотопластинок, Герасимович за три роки опублікував близько 80 досліджень змінних зір. Крім того, він вивчав розподілення світності В-зір, характеристики центральних зір у планетарних туманностях (він виявив, що ці зорі мають відносно невелику масу). У той же час Герасимович разом з В. Лейтеном виконав цікаве дослідження по визначенню відстані Сонця від площини Галактики, а разом з О. Струве — роботу, в якій, базуючись на спектрограмах подвійних зір, показав, що частина з них оточена хмарами кальцію. Це дослідження було піонерським у галузі вивчення міжзоряного середовища. Воно стало поштовхом до наступних відкриттів водню, натрію та інших атомів і молекул у міжзоряному просторі.

У 1929 р. Герасимович повернувся до Харкова, а 1931 р. перейшов на роботу в Пулковську обсерваторію, де став завідуючим новим астрофізичним відділом, а з 1933 р, — директором. Призначення Герасимовича директором Пулковської обсерваторії було дуже своєчасним. Астрофізика у світовій науці набувала все більше значення, у той час як Пулковська обсерваторія залишалася цілком астрометричною установою. Головним своїм завданням Герасимович вважав розвиток астрофізичних досліджень у Пулковській обсерваторії, що мало знову вивести колишню «астрономічну столицю світу» у ряд провідних наукових установ. Він підтримує і висуває молодих пулковських астрофізиків — Г.А. Шайна, Е.Я. Перепелкіна, В.Ф. Газе. В обсерваторії розвивається вивчення фізики Сонця, організуються експедиції для спостережень сонячного затемнення 19 липня 1936 р., в одній з яких бере участь і Герасимович. З другого боку, новий директор всіляко підтримує продовження астрометричних досліджень, зокрема роботу над каталогом слабких зір. Не залишає він і наукових досліджень з улюбленої теоретичної астрофізики — виходить цикл його статей з теорії іонізації в атмосферах зір та туманностей, праці, в яких розглядаються джерела зоряної енергії, міжзоряне поглинання, космічні промені та ін.

Герасимович — автор понад 170 робіт. Його наукова діяльність була відзначена преміями в СРСР (1924, 1926, 1936), США (1928), Франції (1934). О. Струве згодом про нього писав: «Через те, що більшість проблем, які він вивчав, були в його час новими, багато з його результатів були потім перевершені іншими, але його праці стимулювали дослідження і часто були вихідними точками для наступних дослідників».

Л. М. Свачій

Джерело: Астрономічний календар 1989