Докладніше про Миколу Барабашова
Відомий український астроном Микола Павлович Барабашов народився 30 березня 1894 р. (помер 29 квітня 1971 р.) у м. Харкові в сім’ї професора медицини Харківського університету, визначного окуліста. Глибока зацікавленість астрономією з’явилась у М. П. Барабашова ще в гімназичні роки. Він пристосував підзорну трубу до спостережень планет і Місяця, розпочав виготовлення телескопа. Перші наукові замітки про результати спостережень Марса, Венери, сонячних плям були опубліковані ним ще в 1912—1915 рр. у журналі французького астрономічного товариства «L’Astronomie» та в «Известиях Русского общества любителей мироведения», членом якого він був.
Після закінчення Першої Харківської гімназії в 1912 р. М. П. Барабашов вступив до фізико-математичного факультету Юр’ївського (Тартуського) університету. Але вимушений був перервати навчання через тяжке захворювання — туберкульоз легенів. Стурбований батько відвозить Миколу на лікування в Швейцарію, потім в Італію, але хвороба не відступає. Перед початком першої світової війни М. П. Барабашов повертається до Харкова і, незважаючи на хворобу, вступає до фізико-математичного факультету Харківського університету. 1919 р. після закінчення університету його залишили на кафедрі астрономії для підготування до професорського звання.
Коло наукових інтересів молодого вченого чітко визначилось ще в перші роки його роботи. Він зацікавився фізичними умовами на поверхні Місяця та планет. Досліджуючи особливості відбивання світла від місячних морів, він дійшов висновку про велику пористість місячної поверхні. Потім провів цикл робіт з порівняльного аналізу фотометричних, колориметричних та поляриметричних властивостей місячної поверхні та зразків земних гірських порід. Вже в 1920-ті роки М. П. Барабашов обґрунтував, що поверхня Місяця складається з вулканічних порід базальтового типу та відрізняється великою пористістю. Його висновки знайшли підтвердження при безпосередньому вивченні Місяця космічними апаратами. М. П. Барабашов був одним з авторів і редакторів першого «Атласу зворотного боку Місяця», складеного за фотографіями, одержаними з борту автоматичної міжпланетної станції «Луна 3».
Для досліджень фізичної природи Місяця та планет М. П. Барабашов з 1930-х років розпочав застосовувати метод фотографічної фотометрії, велику увагу приділяв його розробці. Фотометричні дослідження Венери, виконані ним 1932 р., виявили квазідзеркальний характер відбивання світла від видимої поверхні цієї планети В 1933 та 1939 рр. виконав численні фотометричні виміри поверхні Марса й визначив її оптичні характеристики. М. П. Барабашов дійшов висновку, що в різні протистояння істотно змінюється співвідношення газової та аерозольної компонент атмосфери Марса. Фотометричні спостереження Юпітера показали, що оптична товща атмосфери над хмарним покривом невелика, а світлі та темні смуги лежать приблизно на одній і тій же висоті. 1932 р. М. П. Барабашов виявив, що речовина внутрішнього кільця Сатурна простягається до самої поверхні планети. Таким чином, у 1930-ті роки М. П. Барабашов з успіхом застосував метод фотографічної фотометрії до вивчення планет і одержав багато важливих результатів.
1930 р. М. П. Барабашов став директором Харківської астрономічної обсерваторії. Багато уваги він приділяв розширенню інструментальної бази обсерваторії, брав участь у конструюванні приладів. Так, 1935 р. він разом з ленінградським оптиком М. Г. Пономарьовим створив перший у нашій країні спектрогеліоскоп, який відіграв важливу роль у розвитку Служби Сонця. Його зусиллями була організована позаміська спостережна станція обсерваторії, де був встановлений 70-сантиметровий рефлектор. Багато зробив Микола Павлович для відбудови та розвитку Харківського університету, займаючи пост ректора у тяжкі 1943—1946 рр. Понад 50 років провадив велику педагогічну роботу, з 1935 р. і до останніх років свого життя очолював кафедру астрономії університету, виховав багато учнів. Приділяв значну увагу популяризації досягнень астрономії.
М. П. Барабашову належить видатна роль у розвитку досліджень Місяця та планет у нашій країні.
А. М. Довгопол
Джерело: Короткий астрономічний календар 1994
