Наскільки ми готові відхилити астероїд, що прямує до Землі? На це питання відповідають два дослідження, щойно опубліковані в Nature Communications, результат співпраці між Політехнічним університетом Мілана, Технологічним інститутом Джорджії та іншими міжнародними установами. Дослідження аналізує історичні результати місії NASA DART (Double Asteroid Redirection Test), яка досліджувала астероїд Dimorphos 26 вересня 2022 року, ставши першою практичною демонстрацією захисту планети.
Удар, який спостерігали за допомогою наземних і космічних телескопів, таких як Hubble, спричинив величезну кількість фрагментів викинутих із поверхні, що розкрило важливу інформацію для підвищення ефективності майбутніх місій відхилення астероїдів.
Перше дослідження було проведено групою дослідників з Департаменту аерокосмічної науки та технологій Політехнічного університету Мілана під керівництвом професора Фабіо Феррарі, у тому числі Паоло Панікуччі та Карміне Джордано, у співпраці з Технологічним інститутом Джорджії. Друге дослідження , яке координував професор Масатоші Хірабаяші з Georgia Tech, включало внески самого Ferrari.
«Ми використали зображення космічного телескопа Хаббла та числове моделювання для кількісної оцінки життєздатного механізму еволюції викиду та успішно оцінили масу, швидкість і розмір викинутих частинок», — пояснив професор Феррарі.
«Ми також виявили складну взаємодію таких частинок із системою астероїдів і тиском сонячного випромінювання, тобто сонячне світло штовхає частинки викиду. Розуміння цих процесів має вирішальне значення для підтримки ефективного планування майбутніх дій для захисту планети».
Згідно з другим дослідженням Georgia Tech, форма астероїда може істотно змінити траєкторію його викиду. Дослідження професора Масатоші Хірабаяші висвітлює дивовижний висновок: воно визначило масштаб зіткнення, а округла поверхня астероїда зменшила поштовх астероїда на 56% порівняно з тим, коли Dimorphos тестували як абсолютно плоску стіну. Таким чином, відправлення великого ударного елемента не означає великого поштовху.
«Якщо зіткнення велике, більше викидів вилітає з поверхні, але на них більше впливає нахил поверхні. Цей процес змушує викиди відхилятися від ідеального напрямку, зменшуючи поштовх астероїда», — пояснив професор Хірабаяші.
«Відправлення кількох менших ударних елементів не тільки призводить до більшого поштовху астероїда, але й потенційно заощаджує експлуатаційні витрати та збільшує тактичну гнучкість для відхилення».
Феррарі погоджується з цією концепцією, оскільки його дослідження проаналізувало еволюцію викиду, сприяючи з’ясуванню їхньої ролі у відхиленні астероїдів: «Розуміння процесів зіткнення та їхніх наслідків має вирішальне значення для розуміння властивостей астероїдів, їхньої природної еволюції та долі, і, зрештою, для розробки заходів пом’якшення наслідків для захисту нашої планети».
