Межа, що відокремлює зорі від коричневих карликів, може скоро стати чіткішою завдяки новому дослідженню під керівництвом Сержа Дітріха (Serge Dieterich) з Інституту Карнеґі. Опубліковано в Astrophysical Journal результати роботи його колективу показують, що коричневі карликові можуть бути більш масивними, ніж раніше вважали астрономи.
Щоб світити яскраво, зорі потребують енергії, яку вони отримують від злиття атомів водню глибоко в своїх надрах. Якщо водню занадто мало, то реакція синтезу неможлива, тому об’єкт охолоджується, тьмяніє і перетворюється в коричневого карлика. Багато дослідників намагаються визначити масу, температуру та яскравість об’єктів з обох сторін цієї межі.
«Визначення межі, що відокремлює зорі від коричневих карликів, покращить наше розуміння того, як формують і розвиваються ці об’єкти, а також з’ясувати, чи мають вони планети, придатні для життя», — пояснив Дітріх.
Сучасні теоретичні моделі передбачають, що межа, яка відокремлює зорі від коричневих карликів, притаманна для об’єктів, маса яких у 70 — 73 рази перевищує масу Юпітера (це близько 7 відсотків маси нашого Сонця). Однак результати наукової команди Дітріха ставлять під сумнів це передбачення.
Уявлення художника про систему Епсилон Індіанця. Два коричневих карлики обертаються навколо спільного центра мас, який, водночас, рухається навколо набагато віддаленішої головної складової системи — зорі сонячного типу. Визначивши орбітальний рух коричневих карликів, науковці зуміли знайти їхні маси. Як і деякі планети Сонячної системи, коричневі карликові, як вважають, мають хмари. Їхні пояси огортають весь об’єкт і надають йому смугастого вигляду. Фото з сайту www.sciencedaily.com.
Науковці спостерігали двох коричневих карликів — Епсилон Індіанця В і Епсилон Індіанця С. Вони належать до системи, до якої також входить зоря середньої яскравості — Епсилон Індіанця A. Коричневі карлики дуже тьмяні, щоб бути зорями, але їх маси, за даними дослідників, відповідно в 75 і 70 разів перевищують масу Юпітера.
Група Дітріха виконала вимірювання, використовуючи дані двох довготермінових досліджень — Carnegie Astrometric Planet Search (Карнеґський пошук планет методом астрометрії) в обсерваторії Лас-Кампанас та Parallax Investigation (Вимірювання паралакса) в Міжамериканській обсерваторії Серро-Тололо, які виконує Консорціум з вивчення найближчих зір. Ці дані дали змогу виявити хвилинні рухи двох коричневих карликів на тлі більш віддалених зір.
На подив науковців, їхні результати вказували на те, що Епсилон Індіанця В і Епсилон Індіанця С є зорями (якщо зважати на попередні уявлення щодо граничної маси для коричневих карликів, хоча з інших спостережень відомо, що вони не зорі.
«Загалом наші результати означають, що сучасні моделі треба переглянути», — сказав Дітріх. «Ми показали, що наймасивніші коричневі карлики та зорі найменшої маси можуть мати невеликі відмінності за цією характеристикою. Але, незважаючи на це, у них різний життєвий шлях: одні стануть тьмяними й холодними, а другі — сяятимуть протягом мільярдів років».
«Більш чітке визначення межі між зорями та коричневими карликами може також допомогти астрономам з’ясувати, скільки об’єктів обох типів є у нашій галактиці», — додала Алісія Вайнберґер (Alycia Weinberger) з команди Дітріха.
«Нас цікавить, чи є однаковою пропорція зір і коричневих карликів у районах зореутворення, що може допомогти нам зрозуміти загальну придатність нашої галактики для життя», — сказала вона.
За інф. з сайту www.sciencedaily.com підготував Іван Крячко
