Незважаючи на те, що перший міжзоряний об’єкт, який гучно заявив про себе проходженням через Сонячну систему, має вигляд типового астероїда, науковці не схильні довіряти цьому й підозрюють його в маскуванні.
Коли астрономи в жовтні поточного року вперше помітили це видовжене космічне тіло в околі нашого світила, вони були неабияк спантеличені. Виявилося, що воно не лише потрапило до Сонячної системи із-зовні, але, зважаючи на форму його орбіти, це небесне тіло треба було віднести до астероїдів (хоча його дивна і зовсім нетипова для останніх форма не спонукала до такого трактування). Компромісне рішення було таким — дискусії щодо природи об’єкта відкладемо на майбутнє, наразі зафіксуємо дуже приємний для нашої цивілізації факт — першу зустріч із міжзоряним мандрівником.
Дослідники, які вивчають міжзоряний об’єкт ̀Оумумауа, вважають ― він може мати крижане ядро, приховане твердою, захисною корою. Фото з сайту www.space.com.
Проте, результати нових досліджень спонукали до дещо компромісного варіанту цього пазла — так, це насправді льодовий об’єкт — себто комета, але він покритий захисною оболонкою — своєрідним кожушком.
За словами професора Алана Фіцсіммонаса (Alan Fitzsimmons) з Королівського університету в Белфасті (Північна Ірландія) в Сонячній системі значно більше «крижаних речей, ніж кам’янистих», — це робить більш правдоподібним припущення, що емісари з інших систем також будуть крижаними, якщо планетні системи біля інших зір будуть розвиватися так само.
«Ми знаємо, що Сонячна система викинула в ближній космічний простір багато крижаних тіл, а також кам’яні», — зауважив Фіцсіммонс, провідний автор статті, яку 18 грудня оприлюднив журнал Nature Astronomy.
Коли утворилася Сонячна система, планети з газу та льоду, які містилися поблизу її зовнішніх окраїн, викинули трильйони значно менших розмірами об’єктів за межі Сонячної системи, сказав Фіцсіммонс. Крім того, маса малих крижаних тіл в регіоні Сонячної системи, відомому як хмара Оорта, впродовж мільярдів років були викинуті геть за її межі потужними гравітаційними полями інших зір. Тому сподівання астрономів, що перший міжзоряний відвідувач, який завітає до нас на сторичне космічне рандеву, має бути кометою, можна вважати коректними і розумними.
«Враховуючи те, що цей об’єкт пройшов відносно близько біля Сонця й гарненько погрівся в його променях, можна було очікувати, що всі поверхневі льоди неодмінно сильно нагріються і космічний гість постане перед земними спостерігачами в якості повноцінної комети», — підкреслив Фітцсіммонс. «Ми мали побачити газ, що витікає з поверхні, ми мали побачити частинки пилу, що викидаються в кометну атмосферу, можливо, навіть у хвіст».
Але астрономи, які спостерігають за ̀Oumuamua своїми потужними телескопами, не помітили жодних ознак такої поведінки. Вони дійшли висновку, що об’єкт є твердим за природою, тобто астероїдом. Проте, коли Фіцсіммонс і його колеги більш точно вивчали дані, отримані про поверхню об’єкта, вони виявили, що це зовсім не так — він не має вигляду типового астероїда.
Після цього послідувало ще одне припущення — міжзоряний об’єкт може мати крижане ядро, приховане твердою, захисною корою. «Ми не бачили жодних ознак типових спектроскопічних маркерів, які б свідчили про наявність мінералів на поверхні астероїда — для типових астероїдів в Сонячній системі це звичне явище», — зауважив Фіцсіммонс. «У цьому випадку можна говорити про те, що існує якась природна тотожність між космічним мандрівником і крижаними об’єктами, які містяться в зовнішній Сонячній системі. Саме така постановка питання завдає найбільшого клопоту нашим подальшим міркуванням — якщо цей об’єкт насправді був крижаним, то яких метаморфоз він зазнав згодом?»
Фіцсіммонс та його колеги розглянули результати старих досліджень та лабораторних експериментів, в яких дослідники намагалися з’ясувати, що відбувається з крижаними тілами — кометами, яких тривалий час бомбардують високоенергетичні частинки та космічні промені. Ці дослідження показують, що лід із поверхневих шарів таких тіл насправді випаровується в космічне середовище.
«Після такої взаємодії небесного тіла з навколишнім середовищем залишається відносно жорстка та висушена поверхня, збагачена вуглецевими сполуками, які забарвлюють її в своєрідний червонувато-рожевий колір», — сказав Фіцсіммонс. «І це саме те, що ми бачили в наших спектрах».
Астрономи виконали серію комп’ютерних експериментів, щоб моделювати поведінку нині крижаного ̀Oumuamua. З’ясувалося, якщо товщина цієї скориночки-оболонки досягає 50 сантиметрів, вона надійно захистить лід у ядрі об’єкта від спекотних сонячних променів, водночас запобігаючи яскравому прояву ознак газу та пилу, які залишають комету.
В окремій статті, яку оприлюднить пізніше в цьому місяці Astrophysical Journal Letters, колега Фіцсіммонаса Мішель Банністер (Michele Bannister), також з Королівського університету, розглянула властивості ̀Oumuamua у ближньому інфрачервоному спектрі та порівняла їх з типовими для подібних об’єктів у зовнішній Сонячній системі. Подібність — вражає!
«Ми виявили, що це планетезималь з добре випеченою скоринкою, яка нагадує найдрібніші об’єкти в зовнішніх ділянках Сонячної системи», — зауважила науковець. «Він має сірувато-червону поверхню і дуже витягнутий — ймовірно, приблизно такий розміром і формою як хмарочос Gherkin («Огірок», офіційна назва: 30 St Mary Axe — Сент-Мері Екс 30 — Ред.) в Лондоні».
Хоча прибуття ̀Oumuamua стало одним з найважливіших астрономічних подій 2017 року, Фіцсіммонс і Банністер очікують, що такі події будуть досить поширеними в майбутньому. Схожі об’єкти, ймовірно, доволі регулярно потрапляють в Сонячну систему, запевняють астрономи, але вони, зазвичай, занадто слабкі для докладного дослідження сучасними телескопами. Оскільки технології телескопів розвиваються напрочуд інтенсивно, Фіцсіммонс висловив надію на те, що астрономи в не такому вже й далекому майбутньому зможуть вивчати подібних космічних «зайд», можливо, щороку.
«На горизонті вже проглядають контури нового телескопа — Великого синоптичного оглядового телескопа (Large Synoptic Survey Telescope) в Чилі», — сказав Фіцсіммонс. «Він стане неймовірно потужним астрономічним проектом і після вводу в експлуатацію в першій половині наступного десятиліття шанси виявити подібні об’єкти в Сонячній системі суттєво зростуть і ореол їх загадковості розтане в космосі».
За інф. з сайту www.space.com підготував Георгій Ковальчук
