Зображення, отримане в одній з обсерваторій NOIRLab (National Optical-Infrared Astronomy Research Laboratory), показує величезну темну міжзоряну хмару Lupus 3 на контрасті з сліпучими новонародженими зорями у світлій туманності Bernes 149.
Масивну міжзоряну хмару Lupus 3, в якій утворюються зорі, сфотографували в Міжамериканській обсерваторії Серро Тололо NSF NOIRLab у Чилі за допомогою 570-мегапіксельної камери темноїенергії (Dark Energy Camera, DECcam), виготовленої Міністерством енергетики США. У сліпучій центральній ділянці цієї розлогої хмари видно пару новонароджених зір, які вириваються зі своїх природних коконів пилу та газу, щоб освітити туманність Bernes 149. (Це світла туманність, яку видно тому, що вона відбиває світло близьких до неї зір — Ред.) Такі контрастні ділянки роблять цей об’єкт головною мішенню для досліджень процесу зореутворення.
Взаємодія енергії та речовини (матерії) може спричинити появу фантастичних явищ на Землі, таких як полярні сяйва та потужні блискавки. Те саме можна сказати про космос, де енергія яскравих молодих зір і протозір заповнює їхнє довкілля, освітлюючи величезні міжзоряні хмари пилу й газу. Це приводить до появи разючих об’єктів, відомих як відбивні туманності. Один із приголомшливих прикладів такої взаємодії — міжзоряна хмара Lupus 3, де формуються зорі. Вона лежить на відстані приблизно 500 світлових роках від Землі в напрямку сузір’я Вовка.
Дві блакитні зорі, що сяють у центрі розлогої туманності й відомі як HR 5999 і HR 6000, освітлюють навколишні газ і пил, утворюючи яскраво-блакитну відбивну туманність Bernes 149. Ці зорі виросли в темній туманності Lupus 3, яка простягається як ковдра на тлі зірок. Однак ця хмара не просто вугільно-чорна космічна пляма. Вона є домівкою для сімейства новонароджених зірок, відомих як зорі T Тельця. Ці об’єкти згодом використають речовину Lupus 3, щоб стати повноцінними зорями.
Хоча HR 5999 і HR 6000 відносно молоді (їхній вік близько1 мільйона років), це найстаріші зорі в регіоні Lupus 3. Вони ще не посілимісце на головній послідовності (спадна смуга на діаграмі Герцшпрунга—Рассела — Ред.), тобто, незважаючи на їхню яскравість, вони ще не живляться ядерним синтезом, як Сонце. Натомість їхнє джерело — сила тяжіння, яка стискає та нагріває речовину в надрах таких об’єктів. Ці зорі-посестри здули газ і пил довкола себе й освітили залишки цієї речовини, що спричинило появу туманності Bernes 149.
Коли справжню природу цієї туманності було з’ясовано, астрономи висловили припущення, що вона та схожі області будуть корисними для пошуку ділянок недавнього або активного зореутворення. Таке припущення виявилося правильним, і з того часу спостереження Lupus 3 дали багато відомостей про ранні стадії формування зір.
Lupus 3 є однією з принаймні дев’яти хмар у масивному комплексі таких об’єктів Lupus. Вона простягається вздовж ділянки неба, еквівалентної приблизно 24 діаметрам видимого із Землі повного Місяця. Завдяки великому куту огляду в 2,2 кутових градуси DECcam може фільмувати протяжні об’єкти, такі як Lupus 3, на одному зображенні. Поєднання можливостей широкого поля DECam і можливостей збору світла 4-метровим головним дзеркалом телескопа Віктора Бланко дає змогу отримувати чіткі зображення з високою роздільною здатністю.
Протягом 2013—2019 років Міністерство енергетик США і Національний науковий фонд (National Science Foundation, NSF) використовували DECam для вивчення темної енергії (Dark Energy Survey, DES). Розробку DECam фінансувало Міністерство енергетики, а створили і випробували камеру в Національній прискорювальній лабораторії імені Енріко Фермі (Fermilab). Нині DECam використовують для спостережних програм, що охоплюють величезний спектр наукових досліджень.
За інф. з сайту https://noirlab.edu підготував Іван Крячко
