Пам’яті Олександра Кузьмича Осипова

В. М. Єфіменко

кандидат фізико-математичних наук

Астрономічна обсерваторія Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Астрономічна обсерваторія Київського університету зазнала тяжкої втрати — 4 жовтня 2004 р. помер відомий український астроном Олександр Кузьмич Осипов.

Народився О. К. Осипов 22 серпня 1920 р. у м. Тюкалінськ Омської області (РРФСР) у родині службовця. Його батько, Кузьма Олександрович Осипов, юрист за фахом, працював у Свердловській колегії адвокатів, мати, Марія Олександрівна, була домогосподаркою. О. К. Осипов мав ще сестру Олену (1922—1997) та брата Юрія (1924—1993). Сестра стала бібліотекарем, брат — відомим у Свердловську юристом. З 1924 р. сім’я Осипових мешкала у м. Тюмень (там О. К. Осипов здобув середню освіту), а в липні 1938 р. переїхала у Свердловськ.

Того ж року О. К. Осипов вступив на фізико-математичний факультет Свердловського університету (тепер Уральський державний університет ім. О. М. Горького). Через тривалу хворобу протягом 1939 р. він був змушений повторно пройти 2-й курс навчання, тому закінчив університет за спеціальністю астрономія у січні 1944 р. У 1943—1944 рр., ще бувши студентом, О. К. Осипов працював як лаборант на кафедрі астрономії та служби часу Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга (Москва), який під час війни перебував у Свердловську в евакуації. Після закінчення університету О. К. Осипов був зарахований на кафедру як старший лаборант. Навесні 1945 р. О. К. Осипов вступив до аспірантури на кафедру астрономії Свердловського університету, але до занять не приступив, бо його науковий керівник проф. А. О. Яковкін (1887—1974), за розпорядженням Міністерства вищої освіти, був відряджений на роботу в Київський державний університет і в Астрономічну обсерваторію університету.

У березні 1946 р. О. К. Осипов був зарахований до аспірантури Київського університету, але зміг приїхати в Київ лише у серпні. На доручення Астрономічної обсерваторії, О. К. Осипов привіз у Київ сконструйовану А. О. Яковкіним машину для передобчислень покриттів зір Місяцем, яку використовували тривалий час і яка до сьогодні в робочому стані зберігається в музеї обсерваторії. Закінчивши аспірантуру в грудні 1948 р., О. К. Осипов за направленням Міністерства вищої освіти приступає до роботи в Астрономічній обсерваторії Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка як вчений секретар. З листопада 1957 р. він був переведений, на його прохання, у відділ астрометрії на посаду старшого наукового співробітника. У той час в обсерваторії була організована станція для оптичних спостережень штучних супутників Землі (ШСЗ), керівником якої став О. К. Осипов. Штатна посада начальника станції була введена тільки з початку 1961 р., її Олександр Кузьмич займав до 1983 р. У зв’язку зі зміною наукової структури університету О. К. Осипова з 1983 р. переведено на посаду наукового співробітника, на якій він перебував до виходу на пенсію 2000 р.

Наукові інтереси О. К. Осипова однаковою мірою стосувалися двох основних напрямів — спостережень покриттів зір Місяцем й оптичних спостережень ШСЗ. У кожному з цих напрямів він створив наукові школи, заклав основу для успішного вирішення важливих наукових проблем.

Ще 1923 р. проф. С. Д. Чорний (1874—1956) розпочав у Київській обсерваторії спостереження покриттів зір Місяцем. У післявоєнні роки дослідження в цьому напрямку поновились з приходом в обсерваторію проф. А. О. Яковкіна. Поряд з регулярними спостереженнями покриттів розгорталася робота з передобчислення цих явищ для низки міст СРСР. Результати обчислень, які виконував О. К. Осипов із застосуванням згадуваного вище приладу А. О. Яковкіна, передавались зацікавленим у них обсерваторіям і публікувались в «Астрономическом календаре», який видавало Горьковське відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства. Здобуті спостереження дозволяли вивчати нерівності краю Місяця, що мало велике значення для визначення його фігури та руху. У 1950 р. А. О. Яковкін організував фотографічні спостереження Місяця на 25-см астрографі обсерваторії для вивчення лібраційного ефекту та для побудови карт крайової зони Місяця. За цією програмою протягом 1950—1955 рр. О. К. Осипов, за допомогою сконструйованої ним для фотографічної труби астрографа рухомої касети, здобув близько 400 знімків. Використавши цей матеріал, А. О. Гориня (1913—1983) та В. К. Дрофа (1922—1987) виконали детальне дослідження, результати якого надруковано в монографії «Рельеф краевой зоны Луны».

З 1950 р. О. К. Осипов починає спостерігати покриття зір Місяцем. До 2002 р. він провів спостереження 811 зір із загальної кількості 3394 зорі, які проспостерігли астрономи на астрографі обсерваторії, починаючи з 1923 р. З 1973 р. група спостерігала дотичні покриття, до речі, це були перші в СРСР спостереження такого типу. Для цих спостережень виїздили експедиції у місця, де мало відбутися це явище. Особливо вдалою була експедиція, під час якої поблизу м. Брянська спостерігали покриття Місяцем Альдебарана (21 березня 1980 р.).

На доручення Астрономічної Ради АН СРСР здійснювалась робота з організації спостережень покриттів зір Місяцем: для низки пунктів передобчислювали обставини цих явищ, збирали результати спостережень, публікували їх у спеціальних інформаційних повідомленнях і передавали дані до Міжнародного центру (Гринвіцька обсерваторія).

У результаті цієї роботи була створена (і підтримується тепер) комп’ютерна база даних. Вона містить понад 24 тисячі результатів, отриманих від 580 спостерігачів покриттів у 77 пунктах на території України, Росії, Грузії, Білорусі, Молдови, Литви, Узбекистану.

За цикл робіт «Геометричні та оптичні характеристики поверхні Місяця» з досліджень Місяця О. К. Осипов разом з В. С. Кислюком та Ю. Г. Шкуратовим здобув 1997 р. премію ім. М. П. Барабашова Національної академії наук України.

У 1957 р. з ініціативи Астрономічної Ради АН СРСР в обсерваторії створено станцію для спостереження ШСЗ. Незмінним начальником станції протягом майже 30 років був О. К. Осипов, для якого ця робота стала, можливо, найважливішою справою життя. Головним завданням візуально-оптичних спостережень ШСЗ було визначення наближених положень супутників для потреб ефемеридної служби та для вивчення короткоперіодичних коливань щільності верхньої атмосфери Землі. Крім того, для вибраних супутників реєстрували максимуми блиску.

Здобуті особисто О. К. Осиповим і під його керівництвом великі ряди положень ШСЗ і моментів покриттів зір Місяцем відіграли важливу роль у забезпеченні ефемеридної служби ШСЗ, дослідженні процесів у верхніх шарах атмосфери Землі, уточненні параметрів руху Місяця та визначенні різниці між атомним і динамічним часом.

О. К. Осипов був не тільки науковцем й організатором роботи Астрономічної обсерваторії, але однаковою мірою вихователем астрономічних кадрів і популяризатором астрономії. Завдяки цій стороні діяльності він став одним із творців київської астрономічної школи. Основою виховання було залучення студентів, школярів, аматорів до спостережень ШСЗ та покриттів зір Місяцем. Через школу О. К. Осипова пройшли всі випускники кафедри астрономії Київського університету, багато з яких стали відомими сьогодні вченими. Особливо слід відзначити, що Олександр Кузьмич завжди був готовий підтримати людину в скруті та надати їй допомогу у вирішенні різноманітних особистих проблем.

Як популяризатор науки О. К. Осипов брав участь у складанні «Астрономічного календаря». У випуску «Календаря» на 1969 р. з’явилися перші його матеріали: огляд літератури з астрономії та космонавтики, а також «Покриття зір». Потім такі огляди він робив щорічно протягом 1972—1982 рр. Відомості про покриття зір були опубліковані (у співавторстві) у випусках «Календаря» протягом 1974—1981 рр., а з 1984 р. з’являлися регулярно. Крім того, О. К. Осипов написав декілька статей для щорічника. У 1986 р. Олександр Кузьмич став членом редколегії «Астрономічного календаря».

Протягом багатьох років О. К. Осипов цікавився історією рідної обсерваторії. Дуже ретельно він розшукував у архівах документи, які стосувались обсерваторії та її працівників. Він підготував ґрунтовні статті про багатьох співробітників, особливо слід відзначити його роботи про І. І. Путіліна (1883—1954), Д. В. Пясковського (1891—1971), С. Д. Чорного, П. К. Нечипоренка (1892—1937). У київський період свого життя О. К. Осипов підтримував теплі стосунки з О. Ф. Богородським (1907—1984) і після його смерті впорядковував наукову та історичну спадщину вченого. Багато зусиль доклав О. К. Осипов, щоб створити музей обсерваторії, в якому зібрано матеріали про понад 150-річну історію обсерваторії. Останнім часом О. К. Осипов був глибоко стурбований планами керівництва університету щодо подальшої долі обсерваторії і переконливо висловлювався проти реалізації їх.

Наукову та громадську діяльність О. К. Осипова відзначено медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.», «Ветеран труда», «Захисник Вітчизни» та п’ятьма ювілейними медалями, численними грамотами та подяками. Він опублікував близько 120 наукових праць і навчальних посібників.

Помер О. К. Осипов 4 жовтня, у 47-му річницю запуску першого штучного супутника Землі, можливо, не випадково. У цей день вдячні учні будуть приносити квіти на могилу О. К. Осипова, яка розташована поруч з могилою О. Ф. Богородського на київському цвинтарі «Берківці».

Джерело: Астрономічний календар 2005