Епік Юліус Ернст

Останні новини

Несподівана знахідка у зразку астероїда Рюгу ставить під сумнів походження астероїдів.

26 червня 2025

Незаймані зразки з астероїда Рюгу, повернуті місією Hayabusa2 6 грудня 2020 року, були життєво важливими для покращення нашого розуміння примітивних астероїдів та формування Сонячної системи. Астероїд типу C Рюгу складається з порід, подібних до метеоритів, які називаються хондрити CI, що містять відносно велику кількість вуглецю та зазнали значних водних змін у минулому.

Дослідницька група Хіросімського університету виявила наявність мінералу джерфішериту, калійвмісного залізо-нікелевого сульфіду, у зерні Рюгу. Присутність цього мінералу є абсолютно несподіваною, оскільки джерфішерит не утворюється за умов, в яких, як вважається, Рюгу перебував протягом свого існування. Результати дослідження були опубліковані 28 травня 2025 року в журналі Meteoritics & Planetary Science.

«Джерфішерит – це мінерал, який зазвичай утворюється в середовищах, подібних до тих, що зустрічаються в енстатитових хондритах, і ніколи не був зареєстрований у хондритах CI чи інших зернах Рюгу», – каже перший автор та кореспондент Масаакі Міяхара, доцент Вищої школи передових наук та інженерії Хіросімського університету. «Його поява подібна до знаходження тропічного насіння в арктичному льоду, що вказує або на несподіване місцеве середовище, або на перенесення на великі відстані в ранній Сонячній системі».

Епік Юліус Ернст (23.X.1893 — 10.IX.1985)

Epik

Естонський астроном Ернст Юліус Епік народився 23 жовтня 1893 р. у м. Кунда, на півночі Естонії. Вищу освіту здобув (1916) у Московському університеті й залишився в ньому для підготовки до професорського звання (одночасно працював асистентом в університетській обсерваторії). У 1920—1921 рр. — доцент астрономії в Ташкенті. Протягом 1921—1944 рр. — співробітник обсерваторії Тартуського університету (з 1930 р. до 1934 р. працював у Гарвардській обсерваторії в США). Покинув Естонію перед совєцькою окупацією. У 1944—1948 рр. працював в Гамбурзькій обсерваторії, а потім (до 1981 р.) — в обсерваторії Арма у Північній Ірландії. З 1956 р. також співробітник Мерілендського університету (професор фізики і астрономії з 1968 р.) в США.

Галузь наукових інтересів Ернста Епіка — метеори, планети, внутрішня будова і фотометрія зір, зоряна статистика. Виконав велику кількість визначень висот метеорів, їхніх швидкостей і радіантів. Побудував теорію фізичних процесів, що відбуваються в атмосфері, коли в неї потрапляє метеорне тіло. Опублікував (1922) статтю, де оцінив відстань до Туманності Андромеди за допомогою нового метода в 450 кпк (це значення було значно ближче до справжньої відстані, ніж результат, невдовзі одержаний (275 кпк) Е. Габблом). Передбачив (1922), що поверхня Марса має бути вкрита кратерами. Опублікував (1924) результати статистичного дослідження подвійних зір і, зважаючи на ці результати, розглянув загальний хід еволюції зір залежно від їхньої початкової маси. Висловив (1932) ідею про існування хмар кометних і метеорних тіл, які упродовж тривалого часу гравітаційно утримує Сонце на відстанях до 4 світлових років (пізніше цю ідею кометних хмар розвинув Ян Оорт).

У 1930-х роках виконав низку робіт, де розглянув питання внутрішньої будови зір і виконав обчислення зоряних моделей. Першим (1938) вказав на механізм утворення червоного гіганта із зорі головної послідовності (стиснення ядра зорій розширення зовнішніх її частин після вигоряння водню в ядрі). Дійшов (1951) висновку, що термоядерні реакції синтезу, які відбуваються за високих температур в надрах зір, мають бути джерелом їхньої енергії. Брав участь у розробці астрономічних експериментів на космічних апаратах.

На честь науковця названо кратер на Фобосі (супутник Марса), астероїд 2099 Епік.

Ернст Юліус Епік помер 10 вересня 1985 р. у м. Бангор (Північна Ірландія).